Ісус Навин є важливим персонажем у Історії Спасіння. Робимо такий висновок з того, що він є першим намісником після Мойсея, провідником Народу. Це Він введе після довгої, сорокарічної мандрівки, втомлений, але новий по ментальності народ. Це вже не будуть раби, що залишили фараона, а народ Божий, який побачив свого Бога. Історія Ісуса Навина знаходиться відразу після П’ятикнижжя і є першою між «історичними книгами» Святого Письма. Вона їх розпочинає, розповідаючи події з метою побрати з них повчання, яке несуть у собі, а не розповісти докладно і хронологічно як все відбувалося.

Щоб ми зрозуміли якою визначною була особистість Ісуса Навина варто на самому початку представити завдання, які перед ним повстали відразу після смерті Мойсея. Пригадаймо, Мойсей помер споглядаючи на обіцяну Богом землю. Він її бачив, але не ступив на неї своїми ногами. Отже, першим завдання Наступника було впровадити Вибраний Народ до цієї Землі, демонструючи, що він для них є авторитетом і послідовником. Трудністю у виконанні цього завдання був факт, що Земля на яку вказує для свого народу Бог не є незаселеною. На ній проживають Ханаанці. Тому її потрібно здобути. Бог тільки привів до мети, вказав шлях, все інше, тобто: пройти його, зрозуміти важливість і здобути мету, потрібно було прикласти власне зусилля. Опісля необхідно було навчитися співжити з іншими народами, які жили на тій території, а це вимагає політичного хисту і військових вмінь, щоб захищати власні кордони. Маючи у посідання землю, якої очікували вимагало вмілого розподілу її між племенами єдиного народу. Це все спадало на плечі того хто був вибраний, щоб продовжити розпочатий Вихід.

Про Ісуса Навина знаходимо спомини вже у «П’ятикнижжі». Він є вірним слугою Мойсея і вмілий полководець. Це він очолює битву євреїв проти амаликитів, які зненацька і без мотиву напали на мандруючий народ. Не було якогось особливо мотиву на заатакування. Не йшлося як у війнах на той час, щоб поширити власні кордони чи відібрати землі – єврейський народ немав на той час землі. Ані навіть мотивом нападу не могли бути економічні причини, не було що відбирати у кочуючого народу. В такий ситуації несподіваної військової атаки Мойсей поручає справу захисту з певністю тому кому довіряє – Ісусові Навинові. Це означало, що Мойсей бачив у ньому людину здатну відібрати з поміж ніколи невоюючих людей, втомлених і неорганізованих військо здатне ставити чоло ворожим нападникам. Бог воює зі своїм народом. Навинові буде поручено опісля знищити все, що могло б пригадати про царя Амалика, бо він є той який робить зло без мотиву.

Потім знаходимо згадку про нього в часі сходження Мойсея на гору Синай, щоб отримати заповіді. Ісус Навин супроводжує його на цю зустріч, але не є її учасником. Він вірно очікує на Мойсея 40 днів і 40 ночей на початку гори. Враз з ним сходить з неї і є свідком змін у єврейському таборі.

Наступною є згадка про нього коли Мойсей нарікає на затверділість сердець народу і на власну неспроможності його провадити. Бог вислуховує його нарікання і якби в допомогу, ділить владу Мойсея, вказує на вибір достойних і второпних мужів. Коли 70 старішин, які отримали пророчого духа пророкували, Ісус Навин спостеріг беручи на себе ініціативу доповідає Мойсеєві, що за «Наметом» є ще двоє які пророкують. На те Мойсей відповідає з простотою і розважністю, що хай би всі стали пророкувати.

Врешті його ми знаходимо між 12 мужами висланими розвідати про ханаанський край. І коли у 10 з розвідувачів ентузіазм і захват від побаченого розтанув перед реальними страхами войовничого народу, тільки Навин враз із товаришем закликали уповати на Бога і Його допомогу. Богові до вподоби була така постава, а не надія на власні сили решти людей, тому й дає обітницю, що до обіцяної землі ввійдуть Ісус Навин, його товариш і всі ті що народилися під час сорокалітньої мандрівки по пустелі.

Коли Мойсей звіщений Богом про близький час його смерті і заохочений до передання влади, сам Бог вказує на Ісуса Навина як на особу яка вміє слухати Бога і йде за його духом. На той час народ вже шанує і слухає молодого полководця. Коли Мойсей, на кінці книги Второзаконня, йде посеред народу бачить, що Ісус Навин для них є авторитетом.

Книга Ісуса Навина у чотирьох великих темах розповідає нам позитивну історію вибраного народу за правління цього першого Судді. Після взяття Єрихону, визначення і захисту кордонів, вмілого поділу землі між 12 племенами, важливе місце займають конкретні теми про захистні міста і міста для левітів. Вони служили як захист для тих хто не навмисно скоїв злочин вбивства. Щоб не бути покараними на смерть, а могти відпокутувати провину, в таких містах злочинці знаходили захист. Можемо сказати, що і особливою увагою Ісуса Навина були наділені Левіти, які не отримали конкретної землі у посідання. Їхнім завданням було служіння Богові. Тому їхнє місце мало б бути у кожному місті і поселенні євреїв, щоб бути там знаком Божої присутності.

Характерною рисою духовості Ісуса Навина є його уповання на вірність Бога. Він уважно слухав Мойсея. Бачив наслідки нарікань і недовіри народу, щодо Бога. Споминав про чуда якими Бог себе об’являв. Це все лежало у основі його постави. Вже від самого початку закликає вірити, що Бог товаришуватиме їхньому входові в Канаан-край так само як товаришував при виході з Єгипту. У Обіцяній землі живе глибокою свідомістю, що це не є їхня власність, це земля яка належить Господеві а їм вона є тільки ввіреною. Знаючи про справедливість та милосердя Боже є уважним до тих хто міг ненавмисно допуститися непоправного злочину, як можливість поправи дає їм захист у «захисному місті».

Служіння Богові і вірність йому у щоденності вчинили Ісуса Навина для свого народу знаком сповнення обітниці Божої. Якщо в книзі Виходу, за Мойсея, народ тільки перебував у очікуванні на сповнення Божої обітниці, за Ісуса Навина і його правління стали очевидцями її сповнення і утвердження, як наслідок вірного слідування за словом Божим. Цим самим через наступні століття Історії Спасіння Ісус Навин буде прообразом вірності Богові. Для нас християн він є прообразом Ісуса Христа, який впроваджує нас до обіцяної землі. Наш Спаситель в усьому був послушний Отцеві і тим самим сам став знаком Нового Завіту.