Продовжуючи наше знайомство із Святим Писанням сьогодні хочемо звернути увагу на один із його фундаментальних аспектів, а саме – об’явлення. Біблія, як ми вже писали є словом Бога записаним людиною, автором книги. Через це записане слово Бог забажав об’явитися, тобто відкрити людині (читачеві) правду про Себе самого і про людину. Своїм об’явленням Господь проламав самотність очікування, яке людина носить в своєму серці і вийшов їй на зустріч. У Катехизмі Католицької Церкви читаємо: «Природним розумом людина може певно пізнати Бога через Його творіння. Проте існує інший порядок знання, якого людина ніяк не може осягнути своїми власними силами, – це Боже Об’явлення. Своєю вільною постановою (промислом) Бог об’являє Себе й віддає Себе людині. Він робить це, об’являючи Своє Таїнство, Свій доброзичливий Задум, предвічно задуманий Ним у Христі заради всіх людей. Він об’являє Свій Задум у всій його повноті, посилаючи Свого Улюбленого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, і Святого Духа»(50).

Вище цитованих слів Катехизму слід підкреслити важливі твердження Церкви. Своїм розумом людина здатна пізнати Бога, як це в 1870 році було проголошено на І Ватиканському Соборі. Однак окрім розуму, тобто через пізнання створіння розпізнати Сотворителя, є ще і інша друга і відмінна від першої дорога. Цим шляхом є Боже Об’явлення, тобто не зусилля людини в шуканні Бога, але добровільне бажання Бога розповісти про Себе своєму створінню. У цій розповіді Бог відкриває правду про мету людину, Його задуми. На початку це об’явлення було скероване до поодиноких людей (Авраама), потім до його нащадків, які стали Народом Божим через Його вибір і врешті в повноті Бог промовив через Свого Сина посилаючи Його для нас і зіславши Святого Духа, щоб продовжувати свою дію.

Під час ІІ Ватиканського Собору (1965) Соборові Отці в Догматичній Конституції Dei Verbum (Слово Боже) зосередили увагу на шестьох аспектах об’явлення, як це подає у своєму нарисі «Короткий Вступ до Святого Писання» Єп. Франческо Ламбязі, бібліст.

Першим аспектом є головний факт надприродного об’явлення. Каже Догматична Конституція «Сподобалося Богові у своїй доброті та мудрості об’явити Себе самого…»(12). Цими словами Отці окреслюють об’явлення, як благодать, тобто ласка дармо дана людині, з безкорисливої любові Бога, з Його доброти (або як ми молимося Літургії з Його добросердечності, або великодушності) і мудрості. Тому воно є даром Божої любові до людини. Наслідком є прийняти Біблію, як незаслужений і неочікуваний дармовий дар від Господа.

Другим аспектом є предмет об’єкт об’явлення: «…об’явити Себе самого і виявити Таємницю своєї волі» (12). В цьому твердженні ми відкриваємо Бога, який об’являється людині е для того, щоб вимагати чогось від неї. Причиною відкриття Його лику перед людиною є шукання відносин між «я» і «ти»: Він Бог «Я той, хто є» (Вих 3,14) шукає людину, яка є «земля і порох» (Бт 18,27). Бажанням Бога було відкрити Себе людині проламавши страх перед Ним, який закорінився після гріхопадіння таким способом Бог супроводив Свій народ до об’явлення Свого Сина – «обличчя людське Бога і обличчя Боже людини» (Бенедикт XVI). Слово Боже–що сталося – книгою містить і є Словом Божим-що сталося – тілом, тому слухаємо Біблію через Христа і у Христі, бо у кожній сторінці ясніє Його лик.

Третім аспектом є сама природа об’явлення. «Цим об′явленням невидимий Бог розмовляє з людьми як приятель»(2) каже Конституція. Це означає, що об’явлення є діалогом Божої приязні і любові, не інформацією чи потаємним знанням, сухим наказом. Господь хоче розмовляти (діалогувати) віч-на-віч з людиною (Вих 33,11), як з Мойсеєм, Марією… Тому Біблія немов би запитує читача і очікує відповіді.

Четвертий аспект об’явлення за Отцями Собору є сама мета, його ціль. Якщо Бог відкриває людині самого Себе то не для цікавості самої людини, але щоб «запросити до сопричастя з ним і впровадити в його життя» (2). Бог шукає людину, щоб з нею залишитися і «вечеряти» (Одкр 3,20). Він стукає в серце кожного і шукає кожного в обставинах і покликанню нашого життя. Тому читання Святого Писання є немов би споживанням хліба. Є сопричастям з Богом.

П’ятий аспект є пов’язаний із історичністю об’явлення. «Ця ікономія об’явлення відбувається в подіях і словах тісно між собою пов’язаних» (2). Це твердження Собору нам пригадує, що зустріч Бога з людиною відбувається в історії, тобто не є монотонною, але має щось, що передує і те що слідує. Бог ніколи не об’являється так само. Напочатку Він відкриває Себе через конкретні події і жести, а потім словами пояснює, те, що сталося. Це означає, що Біблію слід слухати як історію, історію, яка промовляє, розповідає досвід, а не як книгу.

Шостим аспектом є «передання» об’явлення, тобто його проголошення. Конституція підкреслює, об’явлення є «ввірене Церкві» (8-10) у Святій Традиції (вірному поясненню Писання так як це робили Апостоли) та Святому Письмі (Катехизм Католицької Церкви 77-84) це називається «спадщиною віри». Це означає, що у читання Святого Писання слід звернути увагу на еклезіальність, тобто читати його з Церквою і так як це робить Церква. Є правдою, що вагомість Біблія отримує не від Церкви, а від Бога, однак тільки в Церкві бачимо її повноцінне звучання і відгомін у житті вірних.

«Все Писання-натхнене Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий»

(2 Тим 3,16-17).

 

текст надрукований в журналі “Наш Собор” Січень 2019 / 01 (029).