Дорогі Друзі Читачі «Доброго Чтива»!
Сьогодні уже не пригадаю, хто в 2013 році привів мене до київського книжкового магазинчику «Книжкова Полиця». Ввійшовши я помітив маленького формату книжку, яка відразу прикула мою увагу. Відкриваючи її мене вразило, що православне монаше видавництво видало книгу, яка входить у збірку книг під назвою «Христианский Запад». Придбавши її з звичайної цікавості перечитав за декілька днів, так як тема про, яку говорила мала відношення і до віри, і про пресвітерів, і до переслідуваннь. Книга дала поштовх шукати і інші твори цього автора. На жаль не вдалось знайти цієї книги в перекладі на нашу мову. Отже мова йде про книгу «Сила і слава» англійського письменника, конвертита, журналіста і публіциста Ґрема Ґріна.
Минуле століття видало чимало письменників, які основою для своєї літературної діяльності вчинили віру. Особливо важливо відзначити тут письменників англійського середовища. Ґрем Ґрін народився 2 жовтня 1904 року на периферіях Лондону. Як юнак вів активне громадське життя, брав участь в різних літературних та політичних гуртках, навіть вступив до комуністичної партії, але після декількох тижнів покинув її. Він народився в англіканській родині, однак переживши глибоку релігійну кризу навертається і стає католиком. Ця подія відбилася глибоким гомоном в усій його багатій літературній діяльності. Він вибрав кар’єру журналіста. Дописує в «Нотенґемському журналі» там публікує свій перший твір «Людина в середині мене», в журналі «Таймсі» він буде віце директором. Під час Другої Світової Війни він із спеціальним завданням працює в Африці, там пише твір «Ядро справи». Окрім письменницької діяльності його вважають за найбільш розшукуваного автора для кінематографії. На сьогодні до п’ятидесятків фільмів знятих на основі його творів. В 1954 роців як репортер журналу «Нью Републік» бере участь у Індокитайській війні, де продовжує писати. Помер 3 квітня 1991 у Швейцарії.
Читаючи твори Ґріна пересвідчуємося, як вміло він супроводжує читача до спів-відчуття, милосердя і навіть захоплення тими його літературними персонажами, якими в щоденному житті ми б ніколи не перейнялися і не поглянули в їх бік, а якщо б і дивилися то тільки з погордою. Думаю, що на сьогодні усі ми бачили фільм про переслідування християн у Мексиці «Крістерос» або з величним гаслом дивлячись у вічі переслідувачам «Хай живе Христос Цар!». Мова йде про методичну, заплановану схристиянізацію, яка в ім’я безморального прогресу у христянській вірі вбачала ворога. Ґрем Ґрін відбув у 1938 році подорож до Мексики, саме в розпалі є жорстоке переслідування. Залишаючись під враженням Він передає пережити і переосмислене в творі «Сила і слава». Головний герой «останній виживший католицький священик», людина подвійного життя, негідник і нечестивець, обтяжений тягарем своїх провин, мучений викидами сумління, намагається втекти і вберегтися від безжалісного пошуку за ним, вберегти себе від смерті.
Ця книжечка, яка описує драму мексіканського народу і Церкви, є інтегральною частиною кожного з нас, тобто нашого християнського свідчення в секуляризованому світі. Вона запитує нас, якою є наша позиція, думки, постава. Запитує про вміння давати оцінку тому, що відбувається довкола нас самих. Ґрін слушно зауважив, що світ є нетолерантний до «гріхів» християнина, до його слабкості. В ситуації коли Церква є поза межами людської, не несе до серця людини дотик Божого милосердя і прощення, людина залишається сама із своїм сумлінням, яке стає немилосердним звинувачувачем і справедливим суддею. Сумління, яке засуджує чинить священика жалюгідним, немов молодшого сина євангельської притчі, спиваючись алкоголем, щоб забути і харчуючись усім, що знайде в лісі. Проте автор показує парадокс. Частина людей, які висміюють, потурають його загубленню… І інша частина, яка чекає його служінн у сповіді, у Євхаристії, у проповідування слова Божого. Втікаючи від військових і поліції несе заляканим, розгубленим людям самого себе і служіння. Ще інше запитання ставить перед нами автор. В особі Падре Хосе бачимо здавалося подібний приклад і він є грішний… Знаючи свій гріх, жаліючи за нього відрікається свого священичого покликання. Вибирає життя в сімейному спокої.
З певністю можу ствердити, що цей твір не належить до легкого чтива. Роман є драмою, яка є незручною для звичайного мислення, особливо для нашого розуміння «доброго християнина». Друга частина книга уся увага звернена на священика-грішника-утікача-боягуза. У його діалогах на самоті винуватець веде духовну боротьбу і готовий на скільки це можливо виправити. Силою до такої боротьби було саме покликання, яке відчував і за яке боровся, виправляючи жертвенною смертю за Христа зраджений «християнином-апостатом» коли уділяв Єлеопомазання умираючому хворому. Вражає його усвідомлення самого себе:
«Господи прости мене, прости мені мою гординю, похітливість, захланність. Я дуже любив владу. Люди, які захищали мене ціною власного життя, – це вони є мучениками. І служити їм має мученик, а не безумець, котрий любить не те що має любити…».
Цей уривок з твору розкриває перед нами його стан серця. В цей час переслідування він є останнім живим священиком мексиканської Церкви на протязі усієї драми. Вражає і захоплює в ньому його тихість і легкість серця, посеред страху, хаосу, непевності. Ця постава його серця є незнаними даром Благодаті, які незважаючи на гріх підтримує священика, який до кінця не вважатиме себе ані героєм, ані відважним. Це так немов би таємнича сила покликання співіснує як завзяття, в серці яке до кінця не усвідомлює само себе.
Бажаю відважного і гарного читання, задоволення від роздумів і радості від того, що ми є Християнами, учнями Воскреслого Христа Господа переможця гріха і смерті. Він нас покликав і те покликання жевріє в кожному з нас і потягає не залишити обраний шлях.
Ваш Омеліян
Допис надруковано в Журналі «Наш Собор» квітень 2019 / 04 (032).