Ніщо не є так тяжким як власна неміч і недовіра самим собі.

Ніщо не є так незбагненним як милість (милосердна любов) Господа.

Забігані, розсіяні, втомлені, виснажені, засмучені, розгублені, розбиті тисячами справ,

які хочемо вирішити забуваємо самі за себе.

Немаючи часу на Господа відвертаємося від Нього.

А колись недогодивши тим, кому  служимо,

розчарувавши друзів, розкривши пустку самотності,

дивитимемося в спину Господеві з гордості зодягненим страхом поглянути Його лик.

А Він щодня чекає!

Може  тому обставини складаються саме так, щоб як сліпець іти і кричати в слід за Господом:

“ЗМИЛУЙСЯ НАДІ МНОЮ”.(7)