У святій історії часто звертаємо увагу на мужів, які відіграли важливу роль у творенні Союзу Бога з людьми. Особливо багатою є розповідь про старозавітніх патріархів: Авраама, Ісаака та Якова (Ізраїля). Проте їхня історія виглядала б неправдоподібно без їхнього подружнього життя, та щоденних людських переживань. Якщо їх називаємо духовними батьками вибраного народу, сміло можемо визнати Сару, Ревеку, Лію та Рахиль духовними матерями цього народу. Їхня жіноча історія, з чеснотами і вадами, надіями і терпіннями не є простим тлом для духовної боротьби і зросту їхніх чоловіків, тобто не є випадковою, вони є тим божим знаряддям у ікономії спасіння.

Історія Якова є особливо цікавою. Здається, що вся його перша половина життя є побудована на брехні і підступництві. Спочатку він обманює свого брата, батька і рятується перед гнівом брата, певною смертю, втечею на пустелю. Пізніше підступом одружений на тій яку не любив, відробляє і знову неправдою, хитрістю втікає, рятуючи своє і своєї сім’ї життя перед гнівом тестя. Поруч з особистими «духовно-життєвими» проблемами Якова, доходять випробовування через поставу його дружин. Читаючи їхню історію бачимо постійне переплітання доброзичливості, великодушності із заздрістю і бажанням привласнення. Історія дочок Лавана, двох сестер, Лії (з євр. корова) і Рахилі (з євр. вівця, або материнство), це ніби невидиме змагання у однієї за плідність, у другої за почуттями. І у цьому змаганні обидві бажають довести, що є гідні того, щоб бути любленими.

Побачивши Рахиль, Яків відразу закохався в ній. Книга Буття не описує відкрито її характеру, чи вроди… Обмежується тільки фразою, яка порівнює сестер:

«Очі ж у Лії були тьмяні, а Рахиль була поставна й гарна з виду»

(Бт 29,17).

З двох моментів історії Якова бачимо його любов до Рахилі, при криниці та після обманного весілля він надалі залишиться, щоб отримати її. Перший, як ми зазначили, є представлений у простому жесті, який вимагав чималої фізичної сили, йдеться про відкочення каменя який прикривав криницю де вівчарі напували своїх овець. Щоб напоїти череди усі сходилися на один час і спільно відсували камінь. Яків побачивши Рахиль, немовби похизуватися перед нею, сам відкотив камінь (29,1-12). Ця любов була настільки сильною і великою, що він незважаючи на тягар, ані на час, стався слугою у домі її батька, щоб тільки бути у присутності Рахилі і могти з нею одружитися.

Вартує пояснити чому аж сім років мусів він працювати перед одруженням з Рахилею. Час праці був пов̕язаний із загально прийнятими подружніми традиціями Близького Сходу. Перед подружжям молодий або його родина давали певну суму грошей за молоду її родині (з євр. могар). Цей жест означав, що молода залишає дім своїх батьків і стає власністю свого чоловіка. Згідно з правом було також передбачено, що якщо молодий не є в стані заплатити окуп за свою майбутню дружину він може відпрацювати, або відслужити, як це і сталося у випадку Якова.

Про силу і почуття цієї любові можемо судити навіть з того, що він не звертає уваги на те, що його любов принесе кривду старшій сестрі Лії. Згідно із звичаями Близького Сходу молодша сестра не могла вийти заміж перед старшою сестрою. Яків, так виглядає з розповіді, яку знаходимо у книзі Буття 29, з того собі не здає справи. Таке подружжя безчестило б перед усіма мешканцями Лію. Тому Лаван обманом одружує Лію і виправдовує свій жест побутовими звичаями.

Деякі екзеґети припускають, що Рахиль не була пасивною учасницею шлюбного обману і заміни з власною сестрою. Згідно з традиціями Сходу між молодим і молодою існували знаки і жести якими вони могли себе розпізнати. Правдоподібно Рахиль розповіла про них Лії. Цей несправедливий жест сестринської любові думаю, можемо пояснити тільки глибоким співчуттям, яке було у серці молодшої сестри до старшої перед майбутнім, яке її чекало. Цей жест є дуже подібних до жесту старозавітніх патріархів. Вона дає примат слуханню голосу, який заахочує до служіння, ідучи за звичайним і нормальним бажанням бути перед іншими.

Серце Якова ніколи не палало прихильністю до Лії. Причиною могло бути не тільки брак зовнішньої краси, але й те, що Лія пригадувала йому його підступний вчинок перекуплення шахрайством первородства. Тим не менше таким поділом він кривдив її, вчиняючи подружню несправедливість, тому автор Буття зазначує:

«Господь побачив, що Лія менше люблена, тож обдарував її плодовитістю, а Рахиль була неплідна»

(29,31).

Людську несправедливість, як бачимо, Бог направляє в інший спосіб. Лія приведе на світ вісьмох синів (з яких шість були її, а двоє від її служниці Білги). У їхньому подружжі здавалося б, що Яків залишився вірний своєму першому закоханні до Рахилі, а тому для Лії залишалася байдужість, недооцінення, холодність. Імена якими вона називатиме своїх синів вона виражає власне бажання бути любленою. Не перечислюватимемо усіх їхніх імен, для прикладу візьмемо тільки перші чотири, які найчастіше згадуватимуться між поколіннями Ізраїля:

«Рувим –Господь зглянувсь на моє нещастя, етимологічно «реу бен – дивіться син»; Симеон – Господь побачив…і почув; Леві – пристане до мене (етимологічно від слова лаваг – матиме до мене почуття, прихильність; Юда – буду хвалити Господа (від євр. дієслова ядаг пов̕язане з прославою)»

(29,32-35).

Історія Лії та Рахилі у Святому Письмі займає лише чотири розділи у книзі Буття (29-30; 35; 49), але їхня людська і духовна мандрівка до зрілості є яскравим прикладом милосердної та справедливої присутності Бога у щоденному житті. Приймаючи таку Божу педагогіку герої стаються символами Його всемогутності та провидіння. За прикладом оцих двох сестер і дружин патріарха Якова, що стали знаком благословення і фундаментом для майбутнього Ізраїльського народу. Пізніше у після вавилонських період у благословенні шлюбної церемонії споминаючи завжди величні діла вчинені Богом для тих хто повірив його слову і вчинив зі свого життя паломництво послуху, згадуватимуться у ньому і Рахиль та Лію, щоб за їхнім прикладом будувався дім молодят, як вони обидві будували дім Ізраїля (Рут 4,11).

Використані зображення митців:

Джямбаттіста Тєпольо, фреск Рахиль приховує родинні ідоли, 1726-1729.

Люка Джьордано, Яків і Рахиль біля криниці, приблизно 1690.