Найбільше та найчастіше вживаних слів та алюзій у Біблії маємо пов’язаних із надією. У Старому Завіті є декілька дієслів, які перекладаємо на нашу мову словом “надіятися”: yahal – мати надію, batah – надіятися, qawah – надіятися/уповати/трепетно очікувати, а також іменник tiqwah – надія/уповання. Ці слова та їхні значення вказують на «напругу в напрямку до когось». Тут слід зазначити, що у єврейському тексті Святого Писання надія є завжди пов’язаною з вірою в Бога, тому віра в Бога, віра, про яку розповідає Старий Завіт, є надією. В Новозавітньому контексті значення слова “надія” є спрощене грецьким словом elpìs, яке, в свою чергу, є використовуване тільки в релігійній термінології, належить до середнього роду і означає свого роду лік проти розпачу. Ще інше слово, похідне від грецького іменника “надія”, – elpìdzō – означає очікування разом з бажанням, або покладання усього свого очікування в комусь одному.

З перших сторінок Святого Писання перед нами відкривається докладне розуміння часу: час є лінійним і скерованим в напрямку, сенсі, проекті, і так виглядає, що створюючи світ Бог стверджує? що Він є перший, хто плекає в собі до цього світу надію. Благословляє його, дивиться з уподобанням. Натхненний Богом автор розповідає про створіння як певний прогресивний рух, що завершується сотворінням людини. Кульмінацією сотворення є Боже благословення людині – чоловікові та жінці, – щоб були плідними, розмножувалися, наповнювали землю. Час, задуманий Богом, охоплює в собі логіку родження і плідності, тому що Бог дивиться в майбутнє і дивиться в нього з надією. Проте зло перемішало ці Божі плани (Бут. 3-4). Та незважаючи ні на що, Боже благословення залишиться на заплямованій людині – Бог запевнює Єву: “Народжуватимеш”. (Бут 3,16).

Коли читаємо історію Виходу, Мандрівки по пустелі та Входу у Обіцяну Землю, бачимо, що предметом надії починає бути земля і спадкоємство як сповнення Божої обітниці та благословення. Тут необхідно підкреслити, що ця надія має конкретний характер, вона є втілена в проекти та історію людей: Авраам, ізраїльський народ – як раби в Єгипті, паломники пустелею. Вони мають конкретну та реальну потребу в землі та дітях. Якщо подивимося, в Новому Завіті народ шукає Ісуса тому, що має потребу в чудах, зціленнях, розмноженнях хліба, уздоровленнях фізичних та духовних, а Він єдиний має силу і владу їм допомогти. Як бачимо в цьому біблійному образі людини, вона завжди у своїй слабкості та в потребах предстає перед Богом з проханням-надією, очікуючи Його допомоги. Перечитуючи історію біблійних героїв, вчимося від них подвійної постави від “надіятися на Бога” до “надіятися в Бозі”: від простого очікування, що Бог прислухається до наших благань, сподівань, очікувань, до зрілої постави тихості надії як плоду стосунків з Ним та уповання на Нього.

Ще декілька слів хотів би сказати про те, що знищує або викривлює надію. Усі ми добре знаємо, читаючи Біблію, як Господь картав свій народ за почитання ідолів/кумирів. На відміну від біблійної надії, пропонованої і гарантованої Богом через Союз і вираженої у самозреченні та відповідальності, ідоли є зручною альтернативою. Вони (тоді і сьогодні) діють у нашій логіці за принципом «мінімум зусилля – максимум результату». Бог, натомість, запрошує людину до мандрівки, полишення зручностей, своїх певностей, ідучи на пустелю, до зусилля, «опорожніння» себе з самовистачальності. Під час усієї історії спасіння Бог будує з людьми едукаційні відносини і люди є запрошені до переміни, навернення, до праці над самими собою. Такий самий метод застосовує й Ісус щодо учнів: запрошує до спільної подорожі, запрошує стати учнем, наслідувати Його і уподібнитися до Нього, при цьому Він сам є тим, хто крокує поруч, разом з ним.

Варто запитати себе: Які є причини біблійної надії? Першим мотивом надії є саме створіння, всесвіт, усе створено красивим і з певною логікою, і в цьому сотворінні, як каже книга Приповідок (Розділ 8), Бог присутній зі Своєю мудрістю. Це саме створіння є перемогою над хаосом, перемогою життя над смертю. Споглядати та роздумувати над її красою означає перейнятися первісною надією Бога (Прип. 24,13-14). Другим мотивом надії є історія, бо Бог в ній дає себе віднайти і через неї веде до спасіння. Через свою історію вибраний народ спогадує Господа і у своїх святах Його святить. Третім мотивом надіє є саме Слово Боже, бо коли Він промовляє до людського серця Своїм словом, то зціляє, очищує, кличе, провокує, запрошує. Крім того, Слово Боже, втілене і живе поміж нас, Він  – наш Спаситель і Христос Ісус, наша надія (пор. 1 Тим 1,1)

На завершення хотів пригадати, що кожного дня відновлюємо нашу надію, коли молимося словами Ісусової молитви «нехай буде воля твоя…», слова відповідь на запрошення Бога Отця святити Його волю нашим життям, ходити праведною дорогою, з гідністю дітей Божих, відкриваючись на надію майбутнього, ідучи «поза» наші горизонти бачення та мислення, довіритися, тобто достосуватися до віри. Тому біблійна віра не є вірою в доктрину або прийняття якихось переконань. Вона є довірою, упованням і надією на Бога і спочинком в Бозі, який є завжди поруч і  відкриває свої обійми.

Текст надрукований в журналі «Наш Собор» березень 2019 / 03 (031).