Перший союз Бога з Ноєм
Про не багатьох персонажів зі Старого Завіту знаходимо спогади у Новому. Проте їхня роль і участь у Історі Спасіння займає важливе місце. Такою ключовою фігурою є Ной. Після сотвореного Адама Святе Письмо представляє Його як батька нового людства, вірного Богові. Займаючи таке визначне місце в книзі Буття вміщує його в універсальну історію людства, ще перед вибранням Народу. Про Ноя у Новому Завіті маємо декілька значущих згадок. Ісус порівнює своїх сучасників до людей часів Ноя, які жили безжурно кожний день, віддаючись втіхам і пристрастям. У двох листах святого Петра знаходимо приклад Ноя у змалюванні образу хрищення. Для апостола він є «проповідником справедливості». Натомість автор листа до євреїв використовує приклад Ноя як модель віри у живого Бога та вміння Його слухати. Ці згадки у Новому Завіті заохочують приглянутися детальніше до цього праведника з книги Буття.
У Святому Письмі важливу роль відіграє ім’я персонажа, про якого є історія. Воно зв’язане безпосередньо з його місією та завданням, яке має відіграти. Батько Ноя, Ламех нарікаючи його іменем по народженні надав йому такого значення:
«Цей порадує нас у нашій праці та й у трудах рук наших, що їх зазнаємо від ріллі, проклятої Богом (йдеться про слова сказані Богом, коли виганяв прародичів з Едему)»
Звідси можемо сказати, що ім’я Ной означає «той, хто порадує, розрадить, потішить». Ще вартує додати, що у месопотамських розповідях це ім’я має також і інше значення, а саме – «той, кому було продовжено літ». Це значення також відповідає Ноєві, бо ж він прожив аж до 900 років, на відміну від своїх попередників.
Цікавим є факт, переданий автором П’ятикнижжя. Подібно як Адамові, так само і Ноєві Бог повторює благословення для тваринного світу і для людей (Бт 1,22 і 8,17 та Бт l,28 і т.д. і 9,1 і т.д.). Крім того, Господь урочисто уклав з Ноєм перший союз. В ньому Бог зобов’язується благословити усе сотворіння. Що стосується людини ж, то окрім розмножуватися наказує також і розселятися (Бт 9,1-11). І з певністю пригадуємо, що знаком цього першого Союзу стає «лук у хмарах» (веселка).
У чому ж полягало це вирізнення Ноя з-поміж інших людей? Автор книги Буття представляє нам Ноя як чоловіка праведного і досконалого між сучасниками. Іншою рисою, що вирізняє його від інших, є особлива чеснота – він ходив з Богом. Розповідь про Ноя дає нам уявлення про нього як людину коректну щодо звичаїв, моралі. Це відрізняло його від тогочасних мешканців краю. Отже, будучи людьми нашого часу, можемо сказати, що він був етичним авторитетом. Але не тільки правильність і досконалість поведінки були доменними звичками – від сучасників відрізняла його і релігійність. Ця риса, ходити з Богом, яскраво виражається у самому діалозі з Богом. Коли Ноєві є сповіщено, що світ буде знищено і що тільки він спасеться, для чого необхідно будувати ковчег, він беззастережно слухає, не ставлячи Богові ані питань, ані різних альтернативних пропозицій щодо спасіння світу. Він просто слухає, довіряє та виконує.
Цю чесноту релігійності праведного Ноя бачимо ще яскравіше відразу після закінчення потопу. Першим актом після виходу з ковчегу і звільнення тварин було подячне жертвоприношення Богові. І навіть у самому жевоприношенні здається, що Ной правильно відгадує наміри Бога, які пізніше будуть записані у книзі Левітів щодо роду тварин, яких вільно приносити у жертву. Ця інтуіція приходить з уважного слухання Бога і докладного виконування Його слів (у ковчезі Бог наказував Ноєві, у якій кількості і які роди тварин потрібно врятувати).
З Ноєм для усього людства додається новий елемент благословення, проголошеного вперше при сотворенні, – союз між ним і Богом. Якщо через Авраама Бог пов̕яжеться з Вибраним Народом, то в історії з праведним Ноєм Він в̕яжеться з усім людством, стаючи солідарним зі своїм сотворінням. Звідси зродилася моральна система в традиції єврейського народу поділу на синів Ізраїля та синів Ноя, до яких належало виконувати 7 заповідей (так звані «Правила Ноахітів» (Бт 9,1-7): відкинення ідолопоклонства, заборона богохульства (взивання на даремно імені Бога), заборона проливання крові, відкидання заборонених сексуальних актів, заборона крадежі, заборона споживання частини тіла ще живої тварини, виконання усього, що є справедливим). Хто з поган виконував ці заповіді визнавався праведним.
Завершуючи нашу розповідь про Ноя варто ще раз підкреслити важливість його особи в Історії Спасіння та його значення. Від моменту гріхопадіння спостерігаємо, що між Творцем і творінням існує розлам. Покинувши Едем, здається, людина покинула власне покликання. Залишила гармонію, порядок, приймаючи і вибираючи самотужки те, що для неї було справедливим і правильним. Ной є простою звичайною людиною, одним з тогочасного люду. Проте у своїй звичайності він не занехав добрих звичаїв, поведінки, а головне , не затратив туги за Богом. Ця туга відкрила його на слухання Божого Слова.