Слова пророка Єремії:

“І було мені слово Господнє, говорячи: Іди, і проголоси до вух дочки Єрусалиму, говорячи: Так говорить Господь: Я згадав тобі ласку юнацтва твого, ту любов, коли ти наречена була та за Мною ходила в пустині, в землі незасіяній. Ізраїль то святість для Господа, початок врожаю Його…”

(2:1-3а)

Сьогодні розпочинаємо Різдвяний Піст.

В літургійних текстах не знайдемо якихось відповідних молитов. В інтернеті гуде про їжу… але цей Піст запитує нас про наше очікування на прихід Господа. В цей перший день зупинемося над пустелею. По різному називає і бачить її Святе Писання. Пророки, учителі очікування народу, благовістителі надії супроводжують і сьогодні Люд Божий. Пророк Єремія сьогодні нам розкриває серце Господа, Батька і Обручника. Піст… запрошення на пустелю тиші з Господом, щоб відчути себе або відновити в собі бажання бути Божими, жевріти Його жаром, любов’ю, милістю.

Чи очікую на Господа? Чи моя присутність на Євхаристії є виразом цього очікування (виглядання)?

Коли співатиму через 40 днів “Різдво Твоє Христе Боже наш засвітило світові світло розуміння” дійсно матиму нове розуміння і освітлюся Його світлом?