Духовною мандрівкою є піст. Час призадуми і дій. Зустрічі з Богом і постанов. За днів звичайного клопоту годі знайти час, щоб собі сказати:

“Господи а де я вже зайшов у крокуванні за Тобою?”. Скільки може міст і осель вимурував де не запрошую Тебе.

Піст запрошує поглянути чи Господь є першим і найважливішим у моїм житті. Чи Він є тим до кого простую і для кого живу (люблю всім серцем, словами, силою, ділами, думками і душею). Без Твоєї допомоги я не можу розбити мури виморуваних валів, які відмежовують від Тебе. Тому, влучно проповідував Ісая виголошуючи:

“Господи, Ти мій Бог! Я буду Тебе величати, хвалитиму Ім’я Твоє, бо Ти чудо вчинив, виконав давні задуми, певную правду! Бо Ти купою каменя місто вчинив, укріплене місто руїною, чужинецький палац перестав бути містом, навіки не буде воно відбудоване! Тому буде хвалити Тебе народ сильний… бо твердинею став Ти нужденному, твердинею став для убогого в час його утиску, охороною від хуртовини, тінню від спеки, і дух тих насильників був немов хуртовина на стіну!”

Щасливий хто в Тобі відпочиває. Блаженним є той хто убогий бо на Тебе покладає надію і Тебе виглядаючи очікує. Дай засмакувати такого щастя.