Коли Господи зрозуміємо, що жити християнством на НІБИ означає поширювати ще більше зло, бо замасковане.
Чому сумно стає коли бачиш натовпи людей на різних релігійних акціях, а в щоденному житті вони далекі від свідчення віри?
Чому натовпом ідуть, а в поодиноких ситуаціях пристосовуються як хамелеони?
Чи Ти Господи десь казав, що потребуєш натовпу, численних уболівальників?
Чи Ти може відкликав слова про тихих, але вірних працівників у твоєму винограднику?
Сумно- істинними є слова Петера, мого друга, що належить до Церкви Євангельсько- авзбургського визнання:
“ви традиційні християни коли разом показуєте, які ви правильні і якою багатою є Католицька Церква,
але коли залишаєтеся самі робите так як є вам добре і зручно і навіть не трудитися запитати чи Господеві це довподоби”.
Сумні це слова… і сумні бо говорять правду.
Можемо по 12 годин стояти в чергах, щоб побачити реліквію і без жодних проблем бути в святині і говорити з кимось ніби тут Господа немає.
Часом штовхаємося, щоб дійти до якогось улюбленого місця, а не звертаємо уваги на те, що в Кивоті є живий Бог- Ісус,
який продовжує чекати, щоб нам щось сказати.
Певно тому папа- емерит Венедикт XVI казав:
“Не всіх тих хто є в Церкві має Христос, і не всіх тих кого має Христос має Церква”.
Це не осуд, це запитання, яке нуртує кожного дня:
“Чи Ти, Господи, є з мене задоволений?
Чи ті хто поруч знають, що я є Твоїм?”
Молюся, Причащаюся, роблю добрі вчинки, сповідаюся, та ще й інші речі для Тебе – чи Тобі це довподоби Спасителю?
Ти сам казав я милосердя хочу, а не жертви- чи я правильно Тебе зрозумів? Чи все роблю так як Ти?