Еффата-відкрийся…
Цими словами сьогодні Ісус відкриває вуха глухому і повертає його родині, місту…
Цей самий знак ми почули і діткнулося до наших вух у день нашого хрищення.
Після відкритих вух починається пригода учні. Без слухання ми б ніколи не навчилися говорити.
Були б просто неспроможні відтворювати звуки і реагувати на них відповідаючи. Наш слух це є єдине над чим ми не можемо панувати, або закрити.
Вуха завжди відкриті, навіть коли відпочиваємо вони реагують на кожен звук і галас. Слух є важливий, бо зі слухання починається віра.
У Старому Завіті Господь починає формувати свій народ від заповіді
«Слухай Ізраїлю»,
і нам новому людові Божому, людові Нового Завіту Він говорить подібні слова:
«Це є Син мій Улюблений Його СЛУХАЙТЕ».
Наше життя в Бозі і з Богом починається від слухання, від того як слухаємо і чи слухаємо.
Часом вдаємо, що не чуємо, що не слухаємо, але це не дефект чи каліцтво вух-слуху, лише наслідок користолюбного і лицемірного серця.
Слухати є важливо, бо від цього залежить наш наступний крок.
Слухання Бога є творчим, зроджує великі речі і надає їм величі навіть, якщо вони є простими щоденними обов’язками.
Бо зі слухання є по-слух (після слухання або дія після почутого). Не сумніваюся, що те жест Ісуса є чудом і добром для євангельського глухого.
Він від каліцтва випровадив його до звичайного життя і впровадив його до спілкування.
Маю багато запитань до самого євангельського глухого – чи після чуда він далі вважав за добро і добре чути.
Бо те, що євангеліє не розповідає є яким було далі його життя.
Стільки мусів наздогнати… навчитися говорити, відрізняти голоси, говорити добре, навчитися відповідати, а головне почути голоси про допомогу.
Чи розуміючи скільки всього слід ще зробити і скільки зусилля прикласти чи вважав і надалі чудо добром?
Чи не приходила спокуса вдавати, що не чує… бо в нашому житті ми-християни поводимо себе немов би це ЕФФАТА-ВІДКРИЙСЯ ми ніколи не почули,
ніби Христос ніколи не доторкнувся до наших вух.
Вдавати…не забирає відповідальності за отриманий дар.