В минулій нашій статті ми загально говорили про слово Боже. У Святому Письмі воно є записане і передане Богом своєму людові, щоб бути світлом на дорозі життя (пор. Пс 119,105). Беручи до рук Біблію читач, особливо якщо він є християнином, мусить усвідомити, що воно є словом Бога і словом Людини, а отже в його руках і перед його очима є документ віри, історія написана в певному періоді часу (людське), яка відлунюється ехом і сьогодні (Боже). Це записане людиною Боже слово є своєрідним діалогом, який має свій початок в історії її героїв, народу, але і надалі розмовляє і запитує, повчає і додає надії читачам. Біблія є словом Божим, але як слово Боже є виражене на письмі людськими словами, категоріями, порівняннями. А ще, воно є також об’явленням Бога, який через записане слово готує усіх до прийняття Його Слова – Єдинородного Сина. Як записане свідоцтво зустрічі біблійних героїв з Богом є свого роду «заповітом» для тих, які його читатимуть, щоб увірували, а увірувавши мали життя вічне (пор. Йо 3,16. 10,10). На протязі століть Біблія була «хлібом» для віруючих і кожне століття, так як і наша сучасність звертається до неї, для віднайдення смаку життя, так як віра Святого Писання є надією.

У цьому контексті варто говорити про метод, тобто спосіб, щоб через читання Священних Текстів і сьогодні відбулася зустріч віруючого із Богом. Першим кроком до цього є свідомість, що Біблія є дана не для прихованого, потаємного, читання для поодиноких (вибраних) людей, але вона є підручником віри Божого люду. Церква отримавши її має свідомість її святості, правдивості і натхнення. Читаючи Писання Церква намагається збагнути її сенс, тобто, що саме Господь хоче об’явити про Себе і про людину, чого очікує від нас після особистого прочитання або спільнотового слухання під час Богослужінь. Це навчання про богонатхненність текстів для Христової Церкви є певністю, що автори поодиноких книг вірно передали, слова Бога, який «прорвавши» завісу Таємниці Своєї Сутності показав своє обличчя, ба навіть більше прийшов і розклав свій намет посеред люду і з ними пожив: «Слово сталося тілом і оселилося між нами» (Йо 1,14).

Думаю, що в різних моментах нашого життя ми по різному дивимося і слухаємо Біблію. Часом приходить сумнів і питання: «Навіщо її слухати?», «Чому я маю робити так, якщо ті хто поруч мене роблять по іншому?». На перший погляд здається вагомий аргумент. Однак, коли свідомо беремо участь у літургії і надаємо значення (або шукаємо розуміння) словам, які урочисто виголошуються немов вступ до слухання слова Божого у виголосі «Премудрість» (тобто Найвища Мудрість) знаходимо відповідь на вищі поставлені запитання. Її слова є мудрістю, тобто мають за завдання допровадити читача/слухача через зустріч з Богом до праведного життя. Так було наприклад із царем Соломоном: «Тож дай рабові твоєму розумне серце, щоб він судив твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом» (пор 1 Цар 4, 4-9). Мудрість, якою хоче ділитися Господь із кожним є нічим іншим як «розумне серце, яке вміє відрізнити добро від зла, вибирати добро і його чинити».

Вибраний Народ у зустрічі зі словом віднаходив орієнтири для свого життя. Інтерпретуючи і застосовуючи його відповідно до ситуацій, подій та викликів вчився відповідали своєму покликанню, тобто виконувати волю Божу. Тому інтерпретувати означає освітлити Його словом щоденність з її викликами, які є постійно різні, проте завжди послідовними кроками на дорозі до щастя і сенсу життя.

Словничок: Біблія (з грецької мови he biblos, однина) означає «книга». Цей іменник був взятий із єгипицької мови і правдоподібно значав «папірус» з якого в давнині виробляли папір до писанні (у місті Библос). У множині «Biblìa» означає книги. Отже Вона не є однією книгою, вона складається з книг і ці книги це не Старий і Новий Завіт. Умовно ми її ділимо на 2 Завіти, але в дійсності Біблія складається із 73 книг. Ще Біблію називають Святим Письмом або Святим Писанням – ця назва вказує на Божественне походження цієї Книги і підказує нам, що в її написанні брали участь і Бог і людина-автор, крім цього прикметник «Святе» пригадує і підказує нам про повагу з якою маємо приступати і відноситися до Біблії.

текст надрукований в журналі “Наш Собор” грудень 2018 / 003 (028).