У цій нашій зустрічі із Біблією мова йтиме про сам текст книги. Коли купляємо в книгарні якусь книгу, яка має свого автора знаємо, що вона написана за певний період часу. Так само і Біблія… Ця Свята Книга пройшла довгий шлях творення приблизно 2 тисячі років. Перш ніж говоритимемо про основну хронологію Старого Завіту, або про події, які лягли в основу Біблійної розповіді хочемо, щоб читач розумів, що кожна розповідь, кожна книга у Писанні пройшла три етапи, а саме: 1. конкретна (не вигадана) подія, яка сталася (триває від 1800 р. до Різдва Христового по 6/7 р. після Різдва Хр.); 2. усне переповідання, коментування, згадування і перші спроби записати ці історії (закінчується цей етап із завершенням Вавилонської неволі 538 р. до Різдва Хр.); 3. Остаточна редакція Святиг Книг (завершується і 400 році до Різдва Хр.). На цьому етапі нашої зустрічі із Біблією не забути пам’ятати, що хоча вона не була написана одним єдиним автором (людиною), було списане під натхненням Святого Духа, але про біблійне натхнення говоритимемо пізніше.

Сьогодні перед нами стоїть завдання придивитися на головні хронологічні етапи повстання Старого Завіту, тобто подій, які почалися чотири тисячі років тому назад. Одним реченням хочемо пригадати в яких середовищах жили ці розповіді подій того, що Бог вчинив для свого народу. В цих середовищах усно розповідалися і переказувалися, тобто жили моменти спасенної історії. Першим звичайним середовищем передання була родина (Втор 4,10; 7,6.20-25; 31,13), при служінні культу (Вих 13,8.14), в середовищах санктуаріїв (святих місцях) а потім і в самій Єрусалимській Святині, і також при царському дворі. Це були ті середовища, які переказували, роздумували і переживали в різних обставинах пам’ять давнини.

Старий Завіт розповідає про 5 важливих моментів досвіду Бога вибраним народом. Перший досвід є пов’язаний із патріархами. Вони є першою сторінкою Ізраїля, як майбутнього народу Божого. Їхня розповідь починається в XIX ст. до Різдва Хр. В ній знаходимо розповідь про трьох поколінь кочовиків арамейців Авраама, Ісаака та Якова. Вибрані Богом переживають різні труднощі, особисті (бездітність), сімейні (сварки та непорозуміння), негостинність місць де перебувають, але всі ці труднощі переносять в ім’я Бога живучи в очікуванні (надії), що Господь дарує їм землю та започаткує історію. З їхніми споминами пов’язані місця де сходилися молитись євреї: Сіхем, Версавія, Бетел, Мамре. Тут народилося і перше визнання віри вибраного народу (Втор 26,5; Іс.Нав. 24,2-4).

Другий досвід, що вплинув на Вибраний Народ є Вихід (1250-1200 р. до Різдва Хр.). В цей час люд, який був рабом у Єгипті, випроваджений Господом і перепроваджений через Червоне море починає формуватися в народ. За посередництво Мойсея і його провідництво Бог визволяє народ, щоб укласти з ним Союз. Ось визнання віри та Декалог, які народжувалися з того досвіду Втор 26, 7-9; ІС.Нав 24, 5-7 та Вих 20,2; Втор 5,6. З цього періоду має і гімн прослави Бога за Пасху – перехіду з рабства до свободи синів Вих 15,1-18. Третій досвід народжується після входу до Обіцяної Землі та становлення монархі (1000 р. до Різдва Хр), аж до її упадку (587 до Різдва Хр.). В цьому періоді Бог об’являє себе Ізраїлеві як єдиний монарх цього народу. Події, які відбуваються в цьому періоді відносяться до становлення народу, його соціально-релігійної організації. Напр. 200 років триває війна за здобуття Обіцяної Землі; створивши монархію після Соломона царство розділюється на Північне (Ізраїль) зі столицею Самарія та Південне (Юдея) зі столицею Єрусалимом, де перше було знищене в 722 р.до Різдва Хр. а в 587 році до Різдва Хр. знищений і Єрусалим. Цей час є теж часом перших пророків Амоса,Ісаї, Осії, Міхеї. Укріплюються дві великі традиції Ягвістична Jahve (Південному Царстві приблизно 950 р.до Різдва Хр.) та Елогістична Elohim (в Північному Царстві приблизно 750 р. до Різдва Хр.), а приблизно від 612 р. до Різдва Хр утверджується Второзаконна Deuteronomium традиція.

Вавилонська неволя для Вибраного Народу стала особливим моментом випробування у вірі. Після упадку в 587 р. до Різдва Хр. Єрусалима упадають усі колонни на яких будувалася ідентичність: монархія давидового спадкоємства, свода в обіцяній землі, святиня. Цей четвертий досвід хоча і народжується з кризи віри депортованого народу стає досвідом надії на те, що Бог прийде посітити та визволить на ново свій люд. В цей період формується Священича Prist традиція, яка поруч з попереднімі трома матиме сплив на формування Біблії. Після завершення неволі (538 р. до Різдва Хр.) розпочинається п’ятий досвід історії спасіння Вибраного народу. Як і проповідали пророки, тільки решта спадкоємців Юдеї (Південного Царства) повернеться до Єрусалима. Цей увесь період народ живе під гнітом та пануванням персів (538-333), відтак геленістів, Селевківкідів (333-63) а від 60 р. до Різдва Хр. під римською імперією. З цього періоду маємо синагоги, сапієнціальні-дидактичні книги, які намагаються відповісти сучасникам на запитання про сенс. З цього періоду маємо історію Макавеїв (приблизно 175 р. до Різдва Хр.) і розпочинається період апокаліптичного відчитання дійсності.

текст надрукований в журналі “Наш Собор” Лютий 2019 / 02 (030).