Минулого разу ми говорили про шлях творення Старого Завіту, від конкретних подій до їхнього списання у біблійні книги. Сьогодні мова йтиме про повстання Нового Завіту, який так само як і Старий пройшов свої три основні етапи творення. Сьогодні мова йтиме про повстання Євангелій.

Центральною особою і подією Нового Завіту є особа Ісуса Христа. Учитель з Назарету є єдиним пророком в Ізраїлі. Який проповідуючи Царство Боже, що надходить звіщає усім, що воно приходить через Нього (Мк 1,14-15): натовп людей, який за ним слідує визнає Його винятковий авторитет (Мк 1,22.27; 2,12). У Ісусових словах, вчинках, чудах, суперечках з релігійними авторитетами, у притчах Бог розпочав цілковито нову історію. В Ісусі Старий Завіт є пояснений і в ньому зосереджуються і сповнюються усі Старозавітні пророцтва. Ісус є історичною постаттю і сьогодні жоден історик не піддав би сумніву Його існування і діяльність.

Він народився приблизно 7/6 століття до нашої ери в Юдейському містечку Вифлеєм. Жив у Назареті в Галілеї. Коли сповнилося Ісусові 30 років Він почав привселюдно навчати натовпи людей, зібрав біля себе 12 апостолів та інших учнів. На протязі трьох років Ісус проповідував по всій Палестині. Приблизно в 30 році нашої ери в переддень Єврейського Свята Пасхи Синедріоном (Найвища Єврейська Рада) та намісником римського імператора, Понтієм Пилатом, Він був засуджений на смертну кару, розп’ятий на хресті поза містом Єрусалим. Існують історичні свідчення, які підтверджують, що після смерті Ісуса Його учні збиралися разом і вірували, що Господь воскрес із мертвих і живе. Історія Ісуса, що нею первісна спільнота Христових учнів жила, свідчила, святила і захищала стала основою усної, а пізніше письмової традиції про Ісуса.

Другим етапом в творенні Новозавітніх текстів, в так званому періоді усної проповіді Євангелії та перш спроб запису, стала проповідь Апостолів та учнів, які після днів П’ятидесятниці-Зіслання Святого Духа розійшлися по усій території римської імперії. Центром їхнього навчання була особа Ісуса Христа, а особливо Пасхальна Таємниця (страждання, смерть і воскресіння) Ісуса. В цьому можемо пересвідчитися в самих Євангеліях, які найбільше і найдокладніше описують події Тайної Вечері, зради, засудження, страстей, смерті та воскресіння Ісуса. З часом вони намагались створити синтетичний образ Ісуса, Учителя з Назарету. Розповідь про Ісуса не мала характеру відтворення хронології Його життя, її метою було допровадити до увірування в Нього, тому усі повчання були умотивовані світлом віри та пасхальних подій. Святий Дух супроводжував Апостолів у їхній проповіді даючи і їм світло поглиблення їхнього досвіду при Ісусі, а також силу творити чуда, як потвердження вірогідності їхньої проповіді.

Коли ж Апостоли, які були безпосередніми очевидцями воскресіння помирали мученичою смертю, в молодій християнській спільноті виникла необхідність записати їхні науки. Ще слід зазначити, що усний переказ Євангелії (від 30 по 70 рік) був супроводжуваний адаптацією навчання Ісуса до нових обставин, потреб спільноти (це читач легко може зауважити в читанні Синоптичних Євангелій). Тому ті хто проповідував не завжди зважали на історичний контекст Ісусових слів. Найважливішим в цьому періоді було передати сенс Його слів, думки. Тому Ісусові слова на різні теми збирали в тематично пов’язані групи і так почали з’являтися перші списані тексти апостольського навчання. Якщо говоримо про тематики цих перших записаних свідоцтв до найстарших зараховуємо події пасхальної таємниці, опис установлення Євхаристії на Тайній Вечері, розповіді страстей та смерті Ісуса та Його воскресіння. Наймолодшими і найпізніше записаними були так звані «Євангелія дитинства» (Мт 1-2; Лк 1-2). Ці матеріали служили для проповідників та тих хто готувався до хрищення, також ці фрагменти використовувалися під час «ламання хліба» тобто первісної Літургії.

Від 70 року почали повставати довші списані тексти. Вони охоплювали усі важливі (з точки зору віри а не хронологічної цікавості) події з життя Ісуса Христа. Їх укладали в такий спосіб, щоб читач міг дізнатися правду про Учителя з Назарету, а також усвідомив спасенне діло Бога, яке через Свого Сина об’явив. Редагуючи існуючі тексти кожний із євангелістів дотримувався поставленої скоріше мети, використовуючи свого методу. Читаючи Євангелії можемо побачити богословські теми, які намагається розвинути автор. Тому кожний з них інтерпретує події з життя Ісуса. Спосіб інтерпретування євангелістами показує їхнє прагнення донести істину про Христа до своєї конкретної спільноти – адресата даного євангельського тексту, яка мала власні проблеми і потреби. Тому, що спільноти були живими усі труднощі, які з’являлися слід було вияснити у світлі навчання Ісуса. Тому під натхненням Святого Духа євангелісти  без помилок і правдиво застосували загальні навчання Учителя з Назарету до нових ситуацій життя молодої Церкви.

Підсумовуючи цей короткий вступ до текстів Євангелій у Новому Завіті слід зазначити, що євангельські тексти хоча між собою подібні відрізняються деталями. Подібність спричинена спільною Апостольською традицією та першими списаними джерелами. Причиною різниць, або відмінностей є те, що автори по різному бачили Христа, писали до різних людей і ставили собі різну ціль. Тому Євангелія є чотирма свідоцтвами зустрічі з Христом. У наступному номері продовжимо говорити про Новозавітні тексти, так як з ними наша християнська спільнота зустрічається кожного разу на Божественній Літургії.

 

 

текст надрукований в журналі “Наш Собор” Березень 2019 / 03 (031).