У попередніх наших «Зустрічах з Біблією» ми зосередили нашу увагу на певних історичних аспектах творення книг Старого та Нового Завітів. Ми говорили про етапи творення та події, які мали безпосередній вплив на авторів або упорядників святих книг. Сьогодні хочемо зосередити нашу увагу на важливій темі, яка відноситься участі Бога і людини (автора) у написанні біблійного тексту. Знаємо, що Святе Письмо не є написане самим Богом, але також воно не є твором людини. Часто пророки говорили звертаючись до Вибраного Народу виголосом «слово Боже», або «так говорить Господь» і хоча вимовлене через їхні уста, слухачі вслуховувалися в них з вірою і переконанням, що Бог їхніх батьків зараз промовляє. Тому мова сьогодні загально йтиме про біблійне натхнення.

На протязі двох тисячоліть історії Христової Церкви Святе Письмо товаришує усім віруючим в Ісуса. Церква Його читала, коментувала, пояснювала під час своїх Літургійних Зібрань. Читання-слухання слова Божого було невід’ємним від Ламання Хліба (Євхаристії). Однак не обмежувалося зустріч із Божим словом тільки до самої Церкви, в родинах, в школах над ним з шаною похилялися і досліджували. Чимало тих хто ставав його читачем досвідчував предивної сили. За Святими Отцями Святе Письмо є особливим даром Бога для людини, даром, який освячує і рятує її від вічної смерті. Напр. Св. Климентій Олександрійський у листі Заохота для греків (113,1,3) так писав:

«Якщо б ми не пізнали Слова і не були ним просвіщені, нічим не відрізнялися від тлустих курей відгодовуваних в темряві для того, щоб бути зарізаними». Ще вартує пригадати слова св. Єроніма, які від завжди були пересторогою та заохотою для християн: «Незнання Святого Письма є незнанням Христа».

 

Ця шана і свідомість винятковості Святого Тексту дозволили розвивати науку про натхнення, іншими словами поясненням походження тексту. Важливим є підкреслити, що в християнській спільноті не було сумніву, щодо Божого авторства Біблії, проте з іншої сторони не могла минути непоміченою і людська роль. На ІІ Ватиканському Соборі у догматичній Конституції «Слово Боже-Dei Verbum» Церква такими словами виразила навчання про натхнення:

«Богом об’явлені правди, зібрані і виражені у Святому Письмі, були написані під натхненням Святого Духа. Тому отже Свята Мати Церква на основі апостольської віри вважає книги Старого та Нового Завітів в цілості, з усіма їх частинами за святі і канонічні тому, що вони були написані під натхненням Святого Духа, отже їхнім автором є Бог, і як такі були передані Церкві. Для упорядкування Святих Книг Бог вибрав людей, використовуючи їхні здібності і сили Він послужився, щоб при Його дії в них і  через них, як правдивих авторів на письмі було передане те все і тільки те, що Він сам хотів» (11).

Підсумовуючи ці авторитетні слова Церкви можемо сказати, що біблійне натхнення є надприродною дією Бога на людину, завдяки, якій правдиве людське слово стається істинним словом Божим.

Щоб уникнути будь, яких сумнівів варто поглянути, як Церква відчитує цю правду з самого Писання. У Старому Завіті Бог об’являє себе самого Авраамові, Ісаакові, Яковові, Мойсеєві, як той, який до них промовляє. Маємо чимало свідчень на Старозавітніх сторінках, які підтверджують переконання святих авторів, що слова, які вони переказують спільноті не є їхніми, але мають Божественне походження. Часто знаходимо такі, або подібні слова:

«І зійшов на мене дух Господній і сказав до мене: «Промов! Так говорить Господь…»

(Єз 11,5);

«Дух Господній промовляє через мене, слово його в мене на язиці…»

(2 Сам 23,2).

Також і в Новому Завіті знаходимо свідчення, які потверджують Божий авторитет Святого Писання. Вистачить пригадати скільки разів в Євангеліях Ісус цитував Старий Завіт і відносився до текстів Закону, а також слів пророків. Подібно і в апостольських посланнях автори відносяться до Старого Завіту в такий самий спосіб, як і Ісус. Варто згадати, що в Новому Завіті знаходимо апостольські навчання про натхнення.

«Все Писання (св. Павло має на увазі Старий Завіт) – надхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий»

(2 Тим 3, 16-17).

Це Павлове «натхненне Богом» означає наповнене життєдайним диханням Святого Духа і тому є незамінним і діяльним засобом освячення.

«А насамперед знайте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога»

(2 Пт 1,20-21).

Ці слова апостола Петра потребують роз’яснення. У посланні він говорить про пророцтва, які є в Письмі, тобто слід пам’ятати читаючи цей уривок, що для перших християн Старий Завіт був пророцтвом, тобто словом, яке заповідає прихід Христа. І тому Старий Завіт не є просто ділом людини, але самого Святого Духа, котрий є гарантом істини, джерелом сили і діяльності слова і котрий вів їх (авторів) до вираження Божої правди людською і зрозумілою мовою.

Підсумовуючи сьогоднішню нашу «Зустріч» ми доторкнулися теми натхнення і підійшли до важливих двох запитань на які намагатимемось відповісти наступного разу, а саме: «Що означає, що Бог є автором Святого Писання?» і «Що означає, що людина є співавтором Біблії?».

 

 

текст надрукований в журналі “Наш Собор” Травень 2019 / 05 (033).