Минулого разу темою нашої зустрічі з Біблією були етапи творення Нового Завіту. Сьогодні наші роздуми торкнуться запитання того, що саме мало вплив на зміст Новозавітніх текстів. Євангелія (з гр. мови eu anghélion) Блага Вість, Добра Новина швидко поширювалася по всіх закутках тогочасної Римської імперії, приживалася по містах знаходячи нових послідовників. Ті нові, які приходили відчували необхідність мати повчання, вказівки і напоумлення, тобто формувати себе в світлі Христових слів. Повставали нові і молоді християнські спільноти, яким писалися під натхненням Святого Духа листи (послання). Їхні автори намагалися переказати послідовникам Ісуса поглиблене навчання Учителя, пристосоване до викликів того часу та ситуацій в якій жили.

У Новому Завіті найбільше листів написав апостол Павло (13), апостол Йоан написав три, два належать авторству апостола Петра, Яків та Юда написали по одному листі, ще спірною є справа відносно авторства листа до Євреїв. Важливо в цьому місці пригадати, що віра перших християн міцно опиралася на очікуванні близького приходу-повернення Христа (Парузія). На той час ці молоді спільноти переживали вже гоніння, кризи, тай Христос немов би барився повернутися. Євангелист Йоан, як відповідь на їхні розчаровані очікування пересилає їм свої повчання і потіху, додаючи відвагивказуючи на перемогу Христа. З цієї метою повстає книга Одкровення адресована Церквам Малої Азії.

Воскресіння Ісуса і зшестя Святого Духа дають змогу апостолам відкрити на ново Таємницю Христа. Ці апостоли і ті хто повірив їхній проповіді і свідоцтву надалі залишалися юдеями, але в середині цього юдаїзму починають формувати нову групу: свідків Воскреслого Христа. Ця спільнота намагалась дотримати подвійної віри Ісусові та життю, яке було сповнене численними проблемами. Життя з його труднощами завжди перед віруючими ставить запитання. Перші християни намагалися знайти на них відповіді повертаючись у споминах і пам’яті до Ісуса, Його навчання та жестів. Безумовно відчитувалися усі події у світлі Воскресіння – перемоги Господа і Його прославлення. Так почали створюватись спільноти послідовників, які зберігали і творили спомин Воскреслого зосереджені довкола трьох служінь,: проповідування учнями Воскреслого найперше між юдеями, потім і між язичниками; літургійний спомин Воскреслого наперед усім на Ламанні Хліба (Євхаристії); апостольське навчання новоохрищених в яких сягається до діяння і слів Ісуса Христа. До Дванадцятьох приєднуються інші: Варнава, Сім Дияконів, Павло, який навернувся по дорозі до Дамаску в 36 році. Невдовзі і язичники можуть стають частиною Церкви без обов’язку перше ставати юдеями. Таке рішення прийняли апостоли на так званому Єрусалимському Соборі в 50 році. Між 51 та 63 роками Апостол Павло пише свої листи (послання). В цей також період офіційний юдаїзм приймає рішення відкинути християн. В 70 році Римляни знищують Єрусалим. Тоді в Явне на південь від Тель-Авіва мало місце зібрання деяких фарисеїв, які зреформували знищену юдейську спільноту, надаючи їй форму, яка існує по сьогоднішній день.

Після знищення Єрусалима, також і християнська спільнота почала своє життя, або вірніше рухатися автономно від юдейських спільнот. Від 70 років як ми вже зазначали попередньо починається редакція усіх текстів Нового Завіту. Євангелисти – богослови, щоб свідчити Ісуса, збирають уже сформовані традиції впорядковуючи їх, надаючи форми. Євангеліє від Марка, написане приблизно в 70 роки є натхнене проповіддю апостола Петра в Римі, намагається вияснити, що Ісус є Христом (Месією), Сином Божим, особливо представляє це через його діяння та чуда. Євангеліє від Луки повстає приблизно у 80-90 роках в Антіохії для християн, які відкинули язичництво прийнявши Христа. Лука представляє як через Ісуса Бог відвідує свій народ і показує милість. Окрім цього Лука написав ще один твір «Діяння Святих Апостолів» в якому представляє, як слово євангельської благовісті проголошуване апостолами і потверджене чудами і силою Святого Духа досягає усього всесвіту. Євангеліє від Матея є зредаговане приблизно в той саме період, що і Євангеліє від Луки, однак відмінним є середовище в якому повстає. Матеєве Євангеліє є написане для юдеохристиян в Палестині і в Сирії. Його Євангеліє є свого роду полемікою з фарисеями, або радше відповіддю на виключення християн з синагоги. Він намагається показати Ісуса, як завершителя об’явлення Бога, як на Ньому збувається усе те, що написане в Старому Завіті. Як ми писали минулого разу Лука та Матей у своєму шуканні відповідей, щодо таємниці Христа сягають аж по період дитинства, але навіть оцю історію освітлюють світлом прославленого Воскреслого Христа. Врешті Євангеліє від Йоана є медитацією, глибокими роздумами про Ісуса Слово (Лоґос) Боже. Середовище в якому повстає це четверте свідоцтво є Мала Азія приблизнл під кінець століття, 95-100 роки. Автор ставить собі за завдання показати християнській спільноті, яка уже не має і очевидців Ісуса, але тільки тих, хто вже увірував їхньому слову, що Ісус живий сьогодні, є посеред них, дарує їм Святого Духа. Через знамення які діє Христос Євангелист закликає увірувати, щоб бачити. Окрім цього варто, ще згадати про останню книгу Нового Завіту, Одкровення, в якій він представляє Ісуса, як завершителя усієї історії.

В 135 році після другого юдейського повстання римляни жорстоко пригноблюють юдейський народ. Пройде багато століть перш ніж вони знову зможуть увійти в Єрусалим. В той час християни давно уже покинули Святе місто і розійшлися вздовж усього Середземномор’я.

Підсумовуючи слід сказати, що метою написання книг Нового Заповіту не було переказати історію Ісуса, але відповісти на питання, як жити Його словом посеред труднощів щоденного життя. Три важливі моменти-події впливають на творення текстів: Воскресіння Христа, зшестя Святого Духа та очікування на другий прихід Ісуса у славі. Окрім цього важливими є середовище де повстають тексти і мета, яку ставить автор коли їх редагує або пише.

 

 

текст надрукований в журналі “Наш Собор” Квітень 2019 / 04 (032).