Чотири Євангелії, які представляють нашого Учителя, представляють також історії тих, хто у Ньому розпізнав очікуваного Месію та пустилися за Ним у путь. Не можна собі уявити історії Месії, Ісуса з Назарету, без його учнів та друзів. Знайшовши і вибравши їх, з їхніми вадами, немочами і гріхами своєю присутністю, Ісус крок за кроком їх навчає, освячує і перемінює.

Без сумніву величне і важливе місце у Євангеліях займає постать рибака з Генезаретського озера. Важко було б уявити розповідь про Ісуса без присутності, вияснювань, незрозумінь цього мешканця Капернауму. У особі св. Петра яскраво бачимо плоди Божої благодаті у співпраці з ним самим. Він є першим між апостолами, але не тому, що має якісь особливі заслуги, або надзвичайні якості. Його першість є від вибору Ісуса, від завдання, яке Спаситель покладе на нього ввіряючи йому свою спільноту – Церкву.

З волі Ісуса св. Петро займає особливе місце у християнській спільноті. Він має подвійну роль. Є скелею (непорушній фундамент) на котрій зводиться і стоїть будівля Святої Христової Церкви, але також він є найвищим і вселенським пастирем Христового стада, що тримає ключі Небесного Царства. Євангелист Лука у своїй Євангелії розповідає про нього, як про першого покликаного іти в слід за Ісусом. Це покликання зроджене з визнання власної грішності, немочі, зроджене зі страху перед доконаним чудом:

«Іди від мене, Господи, бо я грішна людина»

(Лк 5,8).

Трохи у інший спосіб розповідає про Петрове покликання євангелист Іван. У його євангелії покликання Петра є зроджене з радості зустрічі з Учителем. Це Андрій, припровадив свого брата, Симона, до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав:

«Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа»,

– що у перекладі означає: Петро (Скеля). Цей погляд Ісуса мусів робити велике враження на апостолів, якщо Євангеліє часто про нього пише, як про щось незабутнє. Ісус не питав його ким він є, бо Він вже знав його. Ісус на нього чекав. І так як Він знав Петрове минуле, знає і його майбутнє, тому відразу змінює його ім̕я.

Що так направду сталося у житті св. Петра в моменті покликання? До цього часу він був тільки Симоном, сином Йони. Побожний єврей, вірний навчанню свого батька і традиціям свого народу. Жив і отримувався з праці власних рук, риболовства, так як його батько. Його життєвим горизонтом був другий бік озера на якому лапав рибу. Думав мати власну родину за яку турбувався б. Виховував у страсі Божому власних дітей. Вчив би їх власного ремесла, а опісля в старості все передав би їм та щасливо, у їхній присутності відійшов би до вічності. Та Господь для нього мав інші плани (інший промисл). Замість малого поселення буде мати великі міста. Замість декількох дітей, буде мати численні діти. Замість малого Тиверіядського озера буде проходити великі моря, щоб там пережити величаві події. Господь перемінить його життя, як змінив йому ім̕я.

Хотілося б розповідаючи про апостола Петра звернути увагу на чотири риси його покликання. Першою є бути «визнавцем Христа». Ісус завжди збирав біля себе численні натовпи людей, які приходили до Нього з різних мотивів. Цей натовп засліплений власними потреба не розумів ким направду є Христос. Тим першим, хто так направду побачив і зрозумів ким був Христос, є св. Петро. Він щиро розпізнає у Ісусі – Месію, і це визнання є початком християнської ісповіді; він стався першим визнавцем віри в Христа. Євангелист Марко в цьому піднесеному моменті додає, що Петро кличе Ісуса на бік і напоминає Учителя, щоб не говорив про свої терпіння і ганебну смерть. Поряд з визнавцем віри в Христа, тут Петро уособлює фігуру Ісусового учня, який не розуміє згіршуючої хресної дороги Месії, який має померти на хресті. Та мірилом автентичного визнанням віри у месіанізм Ісуса, для євангелиста Марка, є хрест. І тому навіть перед першим між апостолами завжди стоятиме питання:

«Чи ти є здатен любити аж по хрест?».

Другою рисою Петрового покликання є бути

«скелею на якій побудована Христова Церква».

Петро удостоївся особливого божого об’явлення щодо таємниці особи Ісуса Христа. Його подвійне визнання (Мт 16,13-20) месіанізму Ісуса та Його Божого синівства було можливе дякуючи особливій благодаті від Отця, а не людським розумуванням. Тому Ісус від тепер зватиме його Петром-Скелею, а так він буде для спільноти апостолів. Він стався вибранцем Бога, а метою цього вирізнення є місія бути фундаментом під будову нового Божого люду. Тому Петро, перед Церквою, має до виконання місію. В ній він є основою постійності і стійкості. Для неї він є головою спільноти. Від Христа, який є головою Церкви він отримав повноту влади. Христос є головою, він є тільки його слугою у християнській спільноті.

Наступною рисою місії апостола Петра є бути

«утверджувачем братів у вірі».

(Лк 22,31-33).

В контексті Тайної вечері і близьких страждань Господа, посеред суперечки між учнями хто між ними є важливішим (більшим) Ісус молиться до Отця про Петра та його служіння. Це завдяки цій Христовій молитві Петро буде в стані виконати своє завдання – бути для братів «утверджувачем у вірі». Невдовзі він сам зречеться свого Учителя, його слабкість як людини буде представлена перед ним самим. Він, утверджувач, завжди буде слабким і сильним. Так забажав Ісус, щоб слабкість сталася у Церкві для інших початком мужності. Бо це Він підтримує власного апостола, даючи йому силу для нього самого і для братів. Петрова місія, як кожна Божа місія, є не тільки складним і відповідальним завданням отриманим від Бога. Посилаючи, Бог дає і відповідні таланти, необхідну силу і потрібні знаряддя, щоб це завдання довести до мети. Ісус не залишає Петра на нього самого, тобто на власну неміч, на тягар власної зради. Ісус є з ним, Він присутній при ньому своєю молитвою, щоб підтримати його і утвердити зміцнивши його як скелю міцну для вірюючих. Тут ми бачимо, що у виконанні і успішності повіреної місії Петро в усьому є залежний від Господа.

Останньою рисою покликання Петра є бути

«пастирем для Христового стада: проповідником Христа і ловцем людей»

(Ів 21).

Ісус ввірив Петрові усе без винятку своє стадо. Можемо сказати, що Петро є установлений Христом вселенським пастирем для спільноти тих, хто визнають Ісуса Христа – Спасителем і Відкупителем. Уся відповідальність за їхній провід лягає на його плечі. Про це гарно нам розповідають перші розділи Діянь Апостолів.

На прикладі Петра ми бачимо як великих речей доконує Ісус у житті тих хто відважно і з довірою відповідає на Його покликання і вірно йде за ним незважаючи на власні недотягнення. Відвага, яка дає початок новим зусиллям, особливо після того як ми відступили, або упали, зроджує у нас покору. Коли Христос нам каже:

«Відваги – Не лякайся…»,

Петро додає:

«Довіряй».