Ти є нашим Пастирем Господи, а ми є вівці Твого пасовиська і Твоєї турботи…

Ти є виноградина, а ми гілки… без Тебе нічого не можемо творити.

В Тобі існуємо і віднаходимо нас самих.

З Тебе черпаємо життєдайні соки, щоб в щоденності приносити плоди покаяння.

Твоє світло освітлює нас і засоромлює, викриває наші гонніння за позірним і зовнішнім.

Ти запросив, щоб крокувати за Тобою ризикуючи, що можемо відвернутися, або втомитися і сісти,

або не зрозуміти якими ти нас хочеш мати, або просто бути настільки поверхневими, що замість перемінити серце замінюємо стару релігію на нову.

Ти Господи не втомлюєшся кликати нас і наново відновлювати союз із нами.

А ми Твої слова закручуємо у зручні механізми реторики, перекручуємо в вигідні для нас інтерпретації, щоб тільки жити позірно в Твоєму світлі.

Візьми з наших грудей кам’яне серце і переміни його в живе бо тільки так ми з можемо стати людьми одні для одних.

Покажи нам Твоє обличчя, щоб у його світлі ми відновили наше.