Коли роздумую над самотністю Ісуса в Гетсиманському саді намагаюся зрозуміти чому Ісусові було важливо, щоб троє були з ним.

Чому бажав розділити моменти з тими кого любив?

Знав, що відбудеться за хвилину, в той момент молиться – отже є з Отцем

(для Ісуса молитва була перебуванням з Отцем, з неї повертався преображеним; молитва це не говорити в ніщо).

Незважаючи на Те він потребує друзів, щоб розділили Його самоту і сталися свідками Його моментів.

Чи Ісус хотів, щоб вони Його розвеселяли? Напевно ні, але хоче щоб просто були поруч.

Є цікавим, що коли є важко, або хтось страждає і терпить, або переживає не хоче бути залишеним-одиноким,

не хоче залишитися сам, але хоче щоб хтось в тиші розділив ті моменти.

Отже самотність окрім туги є відкриттям власної безрадності і немочі.

В обличчі близької зради, перебуваючи у присутності Отця Ісус каже до своїх учнів:

“невже не могли чувати зі мною одну годину?”.

Чи щось би змінилося? Напевно ні, але коли отримав би зрадливий поцілунок знав би, що решта не піде собі.