Іти за Господом і відповідати щоденно на Його покликання, у Святому Писанні, ніколи не належало до простих, звичайних, схематичних обов̕язків. Віра у Єдиного Бога не є виконанням, якоїсь інструкції чи схеми. В кожній ситуації чи обставинах, ця відповідь є неповторною і єдиною. Приглядаючись біблійним героям ми бачили, як в реалізації покликання їхні людські риси характеру стаються допомогою або перешкодою в залежності від моменту. Це нам яскраво показує, як Бог діє в житті людини, не ламаючи її, не створюючи, якоїсь нової людини подібної до цієї, яку собі вибрав, чи перекреслюючи її історію часто позначену гріхом, але чинить все для того, щоб через неї об̕явити Себе запрошуючи її до діяльної участі. Проживши Ювілейний Рік, що за мету мав запросити нас дивитися втому самому напрямку, що і Господь, споглядати Його, щоб навчитися дивитися і бачити як Він, ще раз на ново просякнути запахом Христа. З певністю, оце завдання не належить до легких і звичайних, як підкреслював у Буллі, що проголошує Рік Милосердя Божого Папа Франциск проте вже саме його намагання приносить радість і мир.

Слухаючи ці слова Папи на думку відразу приходить приклад добре нам знаний з Євангелія від Луки (10, 38-42), а саме розповідь про двох сестер, які запросили Ісуса до себе в дім. Учитель є в дорозі. Напевно втомлений… На дорозі Його подорожі заходить у якесь село, яке Він не оминає, входить до Нього. На той час Ісус вже був знаний, як зі свого навчання, так і зі своїх чудес, а навіть з різних полемік, які виникали з фарисеями, садукеями і книжника. У цьому селі Його приймає до свого дому, як каже євангелист Лука, якась жін­ка, Марта на ім’я. Відразу Євангелист додає, що Марта живе разом зі своєю сестрою, Марією. Прийняти в дім гостя завжди для юдеїв було святим і відповідальним обов̕язком. Пригадаймо собі Авраама, як він гостив трьох подорожуючих, які проходили біля його намету. Побачивши їх піднісся і запросив до своєї оселі, умивши їм ноги, щоб дати полегшу після подорожі, давши їм води, щоб не чули спраги і хліба, щоб відновити сили. Та на цьому не обмежилася турбота гостинності Патріарха, яка з радістю відкривала простоту його серця (пор. Бт 18,1-8). Або царя Давида, що розгнівався через не гостинність і скупість Навала, що шукав власної користі. Негостинний жест багатого власника міг бути сплачений його власним життям, якщо б не второпність і великодушність його дружини Авігайли (пор. 1Сам 25,1-42). Цей звичай золотими нитками був переплетений у щоденній історії Божого люду, та був  характерною його рисою. Зберігся і жив також і в часах життя та діяльності Ісуса Христа.

Отже, будучи в дорозі до Єрусалиму, проходивши через одне село, був гостинно приняйтий двома сестрами. Маючи Гостя у власному домі необхідно було виявити всю турботу, щоб подбати про його безпеку, комфорт і потреби. Марта відразу взялася готувати усе, що для цього було необхідно. Св. Лука занотовує:

«Мар­­та ж кло­­поталась усякою при­слу­гою»

(10,40).

Клопотатися означає хвилюватися, робити одночасно багато праці, метушливо рухатися від однієї праці до наступної. У щоденній ситуації вона ніколи не була залишеною і одинокою у цих побутових турботах, Марія ж була допоміжною її рукою. В цей так неординарний і важливий момент, вона є залишеною сам на сам зі собою, бо Марія,

сівши в ногах Гос­по­да, слу­­­­хала його (Ісусового) слова

(40,39).

Така поведінка Марії в очах Марти є недоречною і невідповідальною. Знаючи добре характер і звички Марії, така її поведінка більше відповідала лінивству, яке змушує перестати турбуватися про дійсність, конкретні потреби і обов̕язки. Лінивство каже власне сісти і залишити все без нагляду, без зусилля. Для Марти, її сестра марнує добру нагоду для того, щоб гідно прийняти Вчителя, за загально прийнятими традиціями. Не може зрозуміти вибору Марії, який протиставиться звичаєві. Тому в одному моменті своєї послуги зближається до Ісуса з докором:

«Гос­по­ди, чи то­бі бай­­­дуже, що сестра моя лиши­ла ме­­не саму служити? Скажи їй, щоб ме­ні допомогла».

(10,40).

(Форма дієслова з грецької мови слушніше звучала б: «щоб мені допомагала» – зараз і завжди). Цей докір, так до кінця, не є під адресою Марії. Він відноситься до Господа. «Чи тобі байдуже?», тобто, як можеш не звернути увагу на те, що правильно і слушно зараз чинити: я працюю – вона сидить, я пораюся і переживаю – вона слухає. Чи тобі байдуже, що вона робить зараз в цій хвилині те, що не слід? Але, що слід робити? Що є істотним цієї миті: турбота про Гостя, чи сам Гість, його особа? Марта затрималася на «поверхневості» свого погляду. Оцінила сестру ззовні, тобто з того, що бачила власними очима і в що повірила.  

 Слухаючи докір Марти, Ісус, показує їй Марію, яка

ви­­брала кращу частку, що не відні­меть­ся від неї

(10,42).

Марті необхідно власними очами побачити Того, хто є кращою часткою, а Кого через клопітке служіння, ще не спостерегла і не побачила. Вона виділа Його, але не побачила, не дивилася на нього правильно, так як Марія. Вона також хотіла бути з Ісусом, але за побиванням та клопотанням про багато, не спостерегла, Того єдиного і необхідного. У словах Ісуса можемо відчути також і іншу підказку, що найкращі хвилини життя не переживаються у турботах та метушні накинених чи взятих собі обов̕язків, але в тиші і слуханні.

На початку ми сказали, що відповідати Богові на його дар і покликання є нелегкою, автоматичною чи завченою справою. Відповідь є тісно зв̕язана зі слуханням Його слова у кожній ситуації і моменті. Із слухання народжується споглядання і тоді відкривається горизонт дії, праці, активності. Слухання і споглядання відкриває перед нами Господа, і наповнює нас Ним даючи нам Учителів погляд і почування. З Євангельської розповіді бачимо, як дві сестри хотіли бути з Ісусом, але кожна на свій спосіб: одна з власного вибору, друга з існуючих звичаїв. Бажанням Ісуса було показати обидвом, що Він прийшов покликати їх, так само як і апостолів до того, щоб Його «почути» і «побачити». Це стає можливо лише тоді, коли Він є в центрі нашого споглядання або очами через котрі дивимося довкола. Тоді наша постава буде не тільки прийняттям Господа і відданням Йому зовнішньої шани, але приділення уваги і часу, слуханням Його серця.

Як ілюстрації використано картини:

Ґеорга Фрідріха Стеттнера, Христос в домі Марти і Марії (деякі деталі цього полотна вражають: Христос а у Його стопах Марія – Сьогодні цей Христос, біля стіп якого сиділа Маріє є Євангелієм тому воно є на столі не лежить, а поставлене, щоб Його споглядали і милувалися; Марта клопочеться – митець вміло поставив на перший план усе те, що є на столі, довкола чого є уся її увага, турбота, переживання; На першому плані відбувається головна подія Апостоли здається дискутують кому дати рацію, або як правильно зробити, а в далекій кімнаті спокійно йде життя і ніхто не переймається ані Господом, ані переживаннями господині, просто зайняті собою) 1639 рік.

Рембрант, в домі Марти і Марії, 1652.