Це останній тиждень Чотиридесятниці і ми зібрані на благальній молитві до Господа через заступництво і посередництво Богородиці. Вона, як молимось, приймає наші молитви і заносить перед Божий Престол.
В ці дні нашого зосередження запитуємо себе разом із літургією Посту про наше серце – серце учня. Наступного тижня будемо в літургії співати драму Христового учня в серце якого ввійшов сатана (диявол). І те серце, яке мало бути поряд із серцем Учителя стало серцем осторонь.
В цьому контексті літургійних текстів хочу сьогодні спільно роздумувати про наше серце, людське серце, яке здатне любити і шукати Бога, але і спроможне закритись від Нього і Його не слухати.
У Святому Письмі Старого Завіту часто (851 раз) зустрічаємо думки про серце. Саме тому, що так численно і в різних книгах автори його використовують можемо збагнути його багатозначність і навіть відповідальність для правдивого життя в Бозі. Ще хочу додати, що Єврейський народ у своїх Писаннях представляє погляди про людину тогочасного Близького Сходу. Біблійні автори ніколи не писатимуть, що людина має душу, тіло – вони стверджуватимуть, що особа є тілом, душею. Ця важлива деталь допоможе нам краще збагнути, так би мовити чотири виміри людського серця:
- Серце фізичне – тоді коли автори говорять про фізичний біль серця.
- Серце емоційне – воно зворушується, відчуває.
- Серце волютивне (бажає/прагне) – в Біблії часто знаходимо згадку про те, що саме серце людини вибирає дорогу.
- Серце інтелектуальне (розуміє/оцінює/судить) – якщо говорити в контексті пророків, вони напоминають народ, що Бог промовляє до серця, яке не розуміє.
Після цього вступу хочу представити нашим роздумам два біблійні тексти, які в певній мірі розділяють з нами такі самі тривоги часу.
Перший текст з Книги Пророка Єремії:
Єремія 31,31-34
Цей уривок є частиною його книги, який носить назву «КНИГА НАДІЇ», два розділи 30-31. Саме тут пророк звертаючись до народу під час Вавилонської неволі і початку депортації переказує Слово Господнє про Новий Завіт, тобто новий пакт, нову приязнь, яку Бог бажає в моменті суму і безнадії запропонувати тим, які Ним не спокусяться (тобто Його не залишать).
Послухаймо цей текст пророка:
31.Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. 32. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. 33. Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж – моїм народом. 34. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше».
Як повередньо ми зазначили ці слова Бога до свого народу були проголошені в делікатний момент історії Вибраного Народу. Неволя – немов би друга пустеля, яка з попереднього досвіду розділяє їх від Божої обітниці.
Проаналізуймо цей текст, щоб зрозуміти добре сказане Богом слово:
Бог каже про Перший (Синайський) Завіт:
Я (Бог) взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю.
Вони (Ізраїль) його зламали
Я (Бог) хоч я був їхнім Владикою (тобто показав мою влада, силу і знамення…)
Бог прийняв на себе ініціативу – вивів з Єгипту, дав Завіт, об’явив себе. Народ ламав (тобто був не вірним) постійно цей знак приязні між Богом а ними.
Бог заповідає Новий завіт
Я Бог вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці.
Вони (Ізраїль) Не буде більш один одного навчати
Я Бог бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше».
В цьому Новому Завіті, який не буде даний ззовні. Пригадаймо сцену зшестя з гори Синаю Мойсея із кам’яними Таблицями Декалогу. Він їх представив (поставив перед очі) людові, що під горою його чекав. Цей закон був даним «ззовні», його слід було вивчати, ним жити, його досліджувати. Можна було додавати приписи, щоб краще виконувати і перевіряти, як його дотримуються.
У Новому Завіті важливим середовищем, як каже Бог через Єремію стає серце. Це там Бог себе об’явить, тобто дасть пізнати. Цей Завін не так слід прийняти, як зовнішню річ, як радше відкрити в своєму серці.
І саме тут вартує запитати, а про яке серце йде мова?
Пророк Єремія у 17,1 казав до Юдеїв:
«Гріх… різцем залізним записаний, зубцем алмазним вирізьблений на таблиці їхнього серця і на рогах їхніх жертовників».
Чи таке серце може відкрити Новий Завіт Милосердя і Відпущення? Чи таке зранене і затруте серце може бути гідним Бога? Чи серце затруте егоїзмом може не дізнавши милосердя, яке випереджає стати новим серцем?
Чуємо через пророка, що Бог сам тепер уформує серце, щоб воно могло Його досвідчити, щоб воно могло любити, щоб воно навчилось слухати, щоб зуміло жити у послусі, тобто після того, що почуло.
Це нове серце відкривається на Бога бо відкриває, що Він не є ззовні, щоб мені накидати відмінне від того, що бажаю і прагну. Таке серце відкриває, що Бог йому є ближчий аніж воно само є для себе. Це є нові відносини з Ним і нове пізнання Того, Хто полюбив мене і сотворив.
Та є ще одна важлива деталь у словах пророка Єремії. Бог через пророка каже розпорошеному в неволі своєму людові, що Він дозволить усім Його пізнати і досвідчити. І цим пізнанням і досвідчення Бога не будуть знаки, знамення, влада і сила – пізнають через відпущення гріхів. Цей момент важливий у Божій Терапії для Його народу. Він не чекатиме, щоб там у неволі народ збагнув свій стан, оплакував, каявся, чинив покуту і після аж оцих жестів мав би отримати Божу прихильність. Все є якраз навпаки. Бог випереджує своїм прощенням народ. Він завжди випереджує нас своєю милість і своїм милосердям. Саме в такий спосіб Бог замешкує в людині через своє прощення ним похиляється над людиною, та зцілює і лікую милістю милосердною.
Другий уривок, який продовжує тему Нового Завіту і серця є перикопа з книги пророка
Єзикіїла 36,24-28
На відміну від Єремії, Єзикиїл проголошує слово Боже тоді коли усі депортовані у Вавилон дізнаються, що Єрусалим став руїною. Позбулись дому і свободи а тепер розуміють, що не має більше до чого повертатись.
Звичаєм давніх народів Сходу після перемоги було завжди забирати у полон. Цей жест забрати із власної землі був не тільки приниженням але і торжеством перемоги над богами, яким поклонялись в тому народі і на тій території. Досвід Вибраного Народу був унікальний. Вони знали, що Ягве – Бог над богами, єдиний і не має інших. Переможені, поневолені і депортовані, зі свідомістю знищеного Святого Міста і Святині переживають кризу віри. У поганській Землі Бог не мав би проповідувати. Бог там співтерпить із своїм народом і продовжує промовляти через пророків. Він і надалі є Богом Шема-Слухай.
Вслухаймось в слова Божі:
24. Я заберу вас з-між народів; я позбираю вас з усіх земель і приведу вас у вашу країну. 25. Я окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь; я вас очищу від усіх ваших гидот і від усіх ваших кумирів. 26. Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. 27. Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи. 28. Ви житимете в країні, що я дав батькам вашим, і будете моїм народом, а я буду вашим Богом.
Розуміємо, що Бог знову бере усю ініціативу на себе. Він робить першийкрок, Він випереджує народ віднаходячи його в приниженні і безнадії. Слово Бога через пророка цим разом відносяться нових взаємовідносин, якості відносин із Богом.
Бог каже:
Я позбираю вас з усіх земель і приведу вас у вашу країну (24).
для чого?
І ви житимете в країні, що я дав батькам вашим (28).
Бог обіцяв Землю своєму народові і далі залишається вірний цьому своєму слову Обітниці.
Скоро впровадить до Землі знову вартує себе запитати, якими вони повернуться після цього пережитого досвіду.
Я вас очищу від усіх ваших гидот і від усіх ваших кумирів (25) і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи (27).
Чи це буде можливо? Народ уже знає Бога і знає свою невірність. Чи Бог може давати Закон до виконання, який є понад нашу сили або суперечить нашій надії? І Він знає ці сумніви тих, хто почитає Його ім’я, тому відразу продовжує показуючи на новизну, яка уможливить вірність:
«Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. Я вкладу в ваше нутро дух мій» (26-27).
Пригляньмось уважніше до цих двох віршів: Щоб отримати нове серце і нового духа тобто мати серце тілесне і дух Божий, Бог допоможе своєю дією вийму кам’яне серце з тіла (те яке недовірливе, тверде, неприступне). Тільки дозволивши Богові вийняти старе і кам’яне можливим є отримати в нутро живе і нове серце і дух.
На перший погляд здається, що ці слова не відповідають нашим бажанням чи очікуванням, які маємо під адресою до Бога. Та вистачає приглянутись з увагою до молитов, які кожного дня заносимо до Бога, особливо із Псалмів побачимо, що і псалмопівець, людина, тужить за тим, що Бог хоче дати:
«Очисти мене з беззаконня… обмий мене повнотою з беззаконня мого… від гріха мого очисти… окропи мене ісопом і очищуся… обмий мене і стану біліший від снігу… серце чисте сотвори в мені Боже…»
(молитва Ізраїля Псалом 50)
Справді очікуємо, щоб Бог над нами похилився і очистив нас з бруду нашої, щоденності. Ізраїль молився благаючи про окроплення жест, який є добре знаний у Старому Завіті, які символізує обмиття від ритуальної нечистоту. Однак особистій молитві вище цитованого Псалма досвідчуємо свого роду втому від моральної нечистоти і прохання торкнутись благодаття.
Просити про покроплення і очищення є дорогою уповання на Бога, бо вибраний Народ вірить, що коли Він так зробить то вони будуть ходити в Його заповідях та берегти й виконувати Його установи.
Саме вчора Папа Франциск у своїй гомілії в часі Літургії Христових Страстей пригадував вірним, що Страсний Тиждень показує нам Ісуса, як слугу. Той хто прийшов нам послужити. В четвер буде служити умиваючи ноги, в п’ятницю буде слугою приниженим. Бог вибрав такий спосіб спасіння людини – послужити їй. Мене вразили слова Папи:
«Важко є Богові нам служити, якщо ми не даєм Йому для цього можливості»…
Він і надалі запрошує нас словами пророків, щоб відкрити Його присутність в нашому серці і відкрити наскільки Він є нам близьким. Бо і надалі Бог продовжує повторювати кожному з нас
«Я полюбив тебе відвічною любов’ю, тим і зберіг для тебе мою ласку (перекл. Турконяка: Притягнув до милосердя)»
(Єр31,3).
Постанова: Просити у Господа благодать пізнавати своє серце і запитати себе чи Богові є затишно в моєму серці.
ПАТРІАРШИЙ СОБОР 6 квітня 2020р.Б