У наших розважаннях ми зупиняємося над розважаннями поодиноких постатей Старого і Нового Завіту розповідаючи як вони відповіли на Божий дар і покликання. Варто підкреслити, що через розповіді про них ми намагаємося побачити в який спосіб Бог входить до їхнього життя і запрошує до нової, у повному значенні цього слова, нової подорожі, яка починаючись від їхньої особистої історії, через риси характеру і темпераменту, а навіть через гріхи, набирає нового темпу і якості. Роздумуючи про Новозавітніх героїв, їхні зустрічі та співжиття з Ісусом нерідко піддаємося спокусі відірвання їх від особистої історії і особистого характеру. Тим самим у нашому розумінні змальовується їхній хибний образ. Цїєї помилки ми часто допускаємося у поверхневому відчитуванні життя апостолів.

На самому початку вартує підкреслити, що коли Господь кличе своїх учнів, вони залишаються і надалі звичайними людьми. Це Ісус – по відношенню до них є

«лагідний і покірного (сумирного) серця»

(Мт 11,28),

тобто терпеливий, очікуючий їхнього розуміння і часу коли Істина їх «заполонить», а тим самим почне перемінювати їхні серця і розуміння. Та поки настане той час Ісус лагідністю їм товаришує показуючи, що Його дороги є інші, що Його післанництво є відмінним від зовнішнього привернення порядку чи визнання. Ця лагідність Учителя з Назарету у багатьох євангельських подіях залишили апостолів без слів і з очами зверненими до землі. Власне в цьому полягає «Ісусова школа».

У сьогоднішньому нашому розважанні хочемо приглянутися ближче до двох апостолів і братів, Івана та Якова, синів Заведея. У Євангеліях вони займають визначне місце. Іван та Яків є гарними прикладами тієї переміни, яку у людині довершує Божа лагідність і тихість.Так як Симон-Петро та Андрій походять з Капернаума. З професії є ловцями риб, це означає, що є загартованими до нічної праці, здатні боротися з противними вітрами, є відважними і безстрашними. Ісус бачачи їхній живий характер називає їх

«синами грому»

(Мк 3,17).

Можемо ствердити, вони були вибраними учнями Спасителя, присутніми під час особливих уздоровлень, воскресінні. Враз з Верховним Апостолом ці двоє братів беруть участь у двох кардинальних моментах життя Ісуса Христа, на горі Тавор під час Преображення, та у Гетсеманському саді в часі самотньої молитви Учителя і Його самотності.

Ці дві останні згадані події так різні за змістом і значенням не могли не закарбуватися у свідомості та вписатися літерами у серці двох Братів. На Таворі були свідками слави Господа, майже діткнулися Його прихованого Божества, величі і Божого маєстату, який породжує трепет і боязнь; у Гетсеманському городі сцена була діаметрально протележною, бачуть страждання, самотність, страх, приниження, які добровільно на себе приймає Учитель, виконуючи до кінця волю Отця. Без сумніву цей другий досвід став для них причиною переміни їхньої віри і бачення Того, заради кого залишили все дім, родину, працю. Це завдяки цьому болючому досвіду напевно перемінять їхнє бачення і розуміння Месії-Помазаного-Христа, з того хто має тріумфувати переможно над усіма, на того хто також є упокорений, принижений і зраджений, бо Його Царство не від світу цього.

Ми сказали, що Яків та Іван, сини Заведея, будучи свідками тих двох значущих моментів у житті Ісуса мали нагоду до переосмислення свого власного бачення Месії і Спасителя, на цьому місці вартувало б затриматися над тим яким було їхнє особисте бачення. У Євангелії від Луки (5,1-11) читаємо, що Ісус їх кличе зі собою після першого чудесного полову риб, а отже бачать в Учителі чудотворця. Опісля є свідками воскресіння дочки Яіра (Мк 5, 37; Лк 8, 51). Ці згадані моменти напевно будили в них питання: «ким Він є?», а з другого боку додавало відчуття особливості і вирізнення над іншими.

Яскраво може побачити таку їхню поведінку у Євангелії від Марка, коли вони у двох взявши Ісуса на сторону просили, що їх установив по своїй правиці і лівиці у царстві. Здавалося б, що слухаючи Ісуса і бачичи Його чуда і знаки, яких він довершував, у них зроджувало відчуття тріумфу і слави, а не бачили в тих жестах служіння людині. Сам контекст такого їхнього прохання відразу показує поверхове розуміння і слухання Учителя (Мк 10,32-45). Ісус заповідає свої страждання і смерть, а вони двоє бажання бути у його славі. Та й реакція інших десятьох є переповнена власним егоїзмом є відмінною від того, що споглядають в Учителі. На цьому етапі їхньої приязні вони ще не розуміють Господа і Його намірів.

Іншим моментом, який яскраво представляє бажання цих двох братів бути гідними вирізнення яким їх обдаровує Ісус є описаний у Євангелії від Луки (9,51-56). Ісус продовжує свою подорож до Єрусалиму, щоб там статися жертвою переблагання. У цьому паломництві до Святого Міста Він відсилає перед собою своїх післанців, щоб приготували місце на відпочинок. Жителі самарійського села почувши, що Ісус йде до Єрусалиму відмовляють йому гостинності. Бачачи таку поведінку сільських жителів, а також знаючи, що Ісус є Месія, Яків з Іваном наповнюються гнівом. Пам̕ятають добре історії давнини, що зробили б намащені царі із людьми які перед ними зачиняють двері. Наповнюються гнівом і тому відразу шукають для них кари. Гнів, як страх перед втратою, завжди несе за собою помсту і внутрішнім поривом виривається, щоб вчинити «власну справедливість». Вони бачать жителів, але не бачать Учителя. По людськи є зрозумілою їхня реакція, бо ж джерелом гніву є завжди любов, зрілість, незалежність. Та їхній гнів закрив їхній погляд на Учителя. Тому Євангелист Лука пише:

«Ісус, обернувшись, почав їм докоряти»

(9,55).

Від Святих Апостолів Івана та Якова можемо навчитися чимало потрібних християнинові речей-постав: негайність і неотягання у відповіді на Боже покликання і залишення «власних човнів» людської певності і безпеки, радісну відвагу у крокуванні шляхами, які нам вкаже Ісус залишаючи нашу самовпевненість, готовість свідчити Христа послідовністю власного життя. Прибираючи ці постави з певністю досвідчимо великодушного віддання себе Христові. Ці два апостоли є нам так близькими. Скільки разів «шкутильгаючи» лагідністю в нас будиться немов грім і блискавка реакція на когось хто думає по іншому, бачить по іншому від нас, або відчуває. Може тоді вартувало б почати шукати погляду Ісуса. І в ньому віднайти сенс нашої земної мандрівки, яка складається з наших терпінь, упадків, та Божої потіхи.

Для ілюстраці використані картини:

Джьованні Белліні, Преображення Ісуса Христа на горі Тавор, 1478-1479.

Беато Анджеліко, Ісус молиться на оливній горі, 1437-1446.