Жінка, яка шукає волю Божу...
Розважаючи про біблійних героїв, часто зосереджуємо нашу увагу на їхньому вкладі або ролі, яку відіграли в Історії Спасіння. У наших розважаннях над їхнім життям не може забракнути прикладів про жінок. В переважній більшості їхня присутність є майже не зауваженою, хоча конкретні приклади їхньої героїчної великодушності є тим, що надає забарвлення і життя для персонажів. Думаю, що важко нам уявити діяльність Ісуса Христа без присутності жінок, які йдуть за Ним, Йому служать, ба навіть розділяють з Ним години болючої самотності на хресті. Їхній конкретний спосіб служіння і перебування з Учителем надає Євангельському проповідуванню домашнього затишку. Маючи серце вільне від жадібності, жінка здатна ним побачити і відчути
«Бога, який приходить відвідати»
Тому хотілося б, щоб предметом нашого сьогоднішнього застановлення стала присутність жінок в історії пророка Іллі, Івана Христителя та Ісуса.
Досить бурхливою була історія вибраного народу після смерті царя Соломона. Єдиний народ через боротьбу за владу поділився на два царства. Постійні міжусобиці допровадили не тільки до знищення єдності народу, але й до забуття про єдиного Бога. Після довгих воєн у Ізраїлі став царем Ахав, син Омрі. Він будує місто Самарію. Одружившись з Єзавель із Сидону, схиляється до її способу буття і вірування. Сидон був поганською країною. Там почитали Ваала, бога плідності та дощу. Через подружжя Ахав також почав служити і почитати цього поганського бога, а також запроваджувати ідолопоклонство у своїм краї як цар, став першою причиною занепаду релігійності. В цей період з̕являється пророк Ілля з нагадувальним від Господа словом. Стаючи перед царем, пророк відразу дає зрозуміти, що від його слова залежатиме, чи падатиме дощ і чи сходитиме роса, так необхідні для цього регіону, а не від Ваала. Від тоді настає велика посуха в цілому краї.
Звичайно, таке пророцтво в ім̕я Бога не було до вподоби царю. Тому пророкові необхідно було втікати і переховуватися від його гніву. Це була його перша втеча. Цікавим фактом є те, що Ілля, ведений Богом, знаходить остаточне місце захисту на весь час посухи у Сарепті, у Сидонській місцевості, в домі вдови та її сина. Його прихід та прохання про приготування для нього хліба з решток олії і муки для неї стали чималим випробовуванням. Відчуваємо у її словах тривогу матері:
«Так певно, як живе Господь, Бог твій, нема в мене нічого печеного, тільки пригорща муки в посудині та трошки олії у глечику. Оце назбираю трохи дров та повернувшись приготую, що маю, собі та синові, а там з’їмо й помремо»
Відчуваємо смуток і безрадність матері, яка є свідома, що після цієї решти, яка у неї залишилася і яку споживши, у них не залишиться нічого, крім безнадійного чекання на голодну смерть. Та Ілля в ім’я свого Бога наполягає, і є подиву гідною її довіра до слів Божого чоловіка. Вчинивши так, вона стає свідком першого свідоцтва правдивого Бога – глечик з олією завжди наповнювався, а муки не меншало. Її довіра і доброта досвідчували Бога, але не чинили її відкритою на Нього. Це станеться в момент, коли Ілля поверне до життя її сина. З однієї сторони зроджується свідомість, що перед нею є Божий чоловік, з іншої ж, докори за гріхи та кара, яку мусить за них понести. Отримуючи назад живого сина, ця великодушна і щедра вдова із Сарепти складає власне визнання віри
«Тепер я знаю, що ти – чоловік Божий та що слово Господнє в устах твоїх – правда»
Це її визнання є немов би підтвердженням пророчої діяльності пророка.
Повертаючись за велінням Господа до царя Ахава і засвідчуючи правдивість і всемогутність Бога перед служителями Ваала на горі Кармелі та винищенню усіх його пророків, Ілля вдруге втікає від гніву царського дому. Цариця Єзавель пообіцяла помститися пророку за їхнє вигублення. Ілля знову втікає і переховується. І якщо поганська вдова з Сарепти, бачивши знак, повірила в Бога Ізраїля, на Батьківщині пророка, навіть після чуда «дощу», надалі панувало відступництво від Бога, яке поглиблюючись ставало закоріненням несправедливості у міжлюдських відносинах.
Розповідь про Іллю повертається у 21 розділі. Цього разу у контексті внутрішньої політики Північного Царства, а саме інтриг, які відбуваються в середині царського двору.
Палац цяря Ахава знаходився поруч гарної винниці Навота, який зі своєю сім’єю успадкував її від свого батька. Винниця була привабливою, тому цар бажав її для себе. Отримавши відмову, він повернувся до палацу засмученим, втратив бажання жити і, як каже Святе Письмо, «перестав їсти». Стурбована непорадністю чоловіка Єзавель сама дає обіцянку, що подарує цареві те, що він бажає. За плечами царя вона пише листи до старших міста, у якому проживає Навот, даючи інструкції як оскаржити його, вбити його разом з родиною і відібрати винницю. Після виконання дорученого, здається, ніхто не знає про скоєну несправедливість, окрім Господа, який через пророка напоминає і говорить про їхній кінець.
Коли роздумуємо над життям Івана Христителя не можемо оминути присутності Іродіяди, дружини Ірода Четверовласника (Мт 14,1-12; Мк 6,14-29;). Євангелисти підкреслюють, що Іродові хоча й не подобалися і бентежили слова Христителя, проте він визнавав його авторитет. Цілковито відмінно відносилася до слів напімнень і закидів Іродіяда, яка бажала його смерті, щоб отримати його мовчання. Складається враження, що окрім Божого пророка з народу чи тих, хто був при дворі, ніхто не мав відваги сказати цареві про його гріхи, або може, усіх і влаштовувала така його поведінка. Тому, підступом, користуючись слабкістю царя, через танець своєї дочки вимушує стратити Івана.
В цьому місці декількома словами хотілось би згадати про жінку правителя Пилата. У Євангелії від Матея знаходимо про неї тільки одне речення у перикопі про суд над Ісусом у Пилата (Мт 27,11-31). Пилат розуміє, що Ісус не є бунтівником, що є звинувачений із заздрості. Для того буде ставити перед народом Варраву і Ісуса, щоб самі зробили вибір. В цьому місці Матей пише про його дружину, яка намагається вплинути на чоловіка і не допустити смерного вироку. Вона вважає Ісуса за «праведника», це нам каже, що вона чула про Ісуса. Її слова до Пилата були немовби відповіддю на його сумніви і внутрішні переконання. Та перед заздрістю, злістю і несправедливістю вони не мали жодного впливу – суд почався. На відміну від Іродіяди, цариці, вона приклала усі зусилля, щоб спасти праведника.
Ці чотири жінки, такі різні за походженням і часом, є символом кожного з нас перед вмінням і бажанням розпізнавати Божу присутність і Його діяльність. Проста вдовиця з Сарепти чи дружина Понтія Пилата у своїй простоті, понад загальним галасом чи проблемами, відкриваються на прийняття Невідомого, показуючи великодушність і щедрість власного серця, – отримують Бога. Єзавель та Іродіяда, закриті у жадобі власної пихи, збагачення, інтересів, у слові Божому вбачають загрозу. Залишаються у власноруч вибудуваній в’язниці, закриваючись на Бога, ба, шукаючи навіть його цілковитого мовчання. У власній жадібності обидві цариці показали, що Бог є для них загрозою, що Він намагається відібрати щось, що було їхнє, навіть якщо це був гріх, ідолопоклонство. Перед очима постає вдова, яка маючи дві лепти, вкладає до скарбоні, і слова Ісуса:
«Вона дала найбільше, бо дала з серця і все, що мала»
… Тепер для неї залишається тільки Бог, а більше нічого і не потрібно.