Menu
Віталій Храбатин / Роздуми на канві Біблії / ПОБАЧИТИ МАЙБУТНЄ СПОГЛЯДАЮЧИ САВАОТА. ПРОРОК ІСАЯ

Святе Письмо, як знаємо, це книга, яка містить у собі численні книги. Кожна з них це інший жанр, інша розповідь, інші наміри. Деякі з них читаємо швидко, любимо повертатися до їхнього змісту. Інші, кажемо, є складними і незрозуміли, тому вдаємо ніби їх там не має. Коли говоримо про книгу пророка Ісаї варто відразу зазначити, що читач повинен зодягнутися в терпеливість і не лякатися посвятити свій час на її читання і зрозуміння. Ця книга є відбиткою складної і багатої діяльності її автора, який дав поштовх новому рухові. Як стверджують дослідники книги пророка Ісаї цей твір який складається із 66 розділів, збирає в собі працю трьох авторів. Що це так направду означає? Діяння пророка Ісаї було настільки важливе, позначившись на житті та історії його сучасників, що створився довкола його імені рух (школа), який сягав далеко за його життя і відносився до його проповіді. Для Отців первісної Церкви пророк Ісая був пророком-євангелистом. Його цитат найбільше маємо у книгах Нового Завіту. Він також звістував більше від інших факти і часи життя Ісуса Христа від Його народження аж до смерті.

Щоб добре зрозуміти особу біблійного пророка потрібно бути свідомими деяких спільних усім пророкам характеристик. Коли називаємо людину пророком, що властиво маємо на увазі? Напередовсім, це є люди покликані Богом до такого служіння свідомо і зобов̕язуючись. Вони звіщали народові Боже об̕явлення, яке самі отримували або через слово, або у видінні. Пророки були правдивими реформаторами суспільства, щодо звичаїв і надуживань по відношенню до їхнього Союзу з Богом. Бездоганним і святим було їхнє життя, яке ставалося знаком для пробудження живої віри у народі. Здобуваючи в такий спосіб авторитет у народі вони ставалися духовними провідниками і посланцями надії.

Ісая починає своє пророче служіння в 740 році до Христа, за часів царя Ахаза та Єзикії. Він пророкує у Єрусалимі. Його місія триває 40 років. Він, подібно до своїх сучасників живе історію власного часу і відчитує її у світлі божого об̕явлення. Його бажанням, єдиним бажанням було, щоб кожний вибір народу виходив із глибоких мотивів віри у живого Бога та вірності Союзові з Ним. Безперечно, його голос і слово, було одне з голосів і слів до яких прислухалися провідники народу, які вважаючи себе за мудріших, і сучасніших відчитували в інший спосіб дійсність ведучи народ до руїн.

Вражає від самого початку Ісаєвої книги є його глибокий досвід Бога в усій Його величі, він пише:

«бачив я Господа на високім і піднесенім престолі; поли його риз наповнювали храм. Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома – літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» Підвалини порогу хитались від того гомону, а дім став повен диму»

(6,1-4)

Ця велич Бога його лякає. Перед Богом він усвідомлює, пізнає самого себе, тому й каже:

«Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил»

(6,5).

Проте велич Бога не є Його віддаленням від людини. Бог є Святий, але Святий не далекий, відмежований, недоступний. Він Святий, що опікується своїм народом: «Кого б мені послати? Хто нам піде?», шукаючи когось, хто мавби відвагу бути знаком Його присутності між народом. Тут нам пророк у описі свого покликання показує образ Бога Ізраїля. Він є той хто Своєю величчю лякає, але відразу притягує до Себе. Тому Ісая слухаючи Бога відповідає:

«Ось я, пошли мене!».

Кожна зустріч з Богом є зустріччю з величчю. Та Бог Ізраїля ніколи не об̕являв свою велич і силу для себе самого. Він знає себе… Бог об̕являється, щоб зійти до нас і нашої немочі, щоб піднести нас. Тому пророк є покликаний віддатися і співпрацювати з цією величчю: розділити з Богом його любов до народу, який собі вибрав і покликав. Така любов вчить глибоко перейнятися народ і його виборами. Тому пророк є великий величчю Бога, що підносить, розділяє, переймається і входить у історію людини.

Розпочавши шлях пророка, Ісая відкриває, що народ до котрого він має голосити слово Боже є переляканим і без надії. Через нього Бог додає відваги, визволяє від страху та запрошує придивитися відважно до мотивів страху. Такий уважний погляд «страхові у вічі» мав дати народові свідомість, що їхній страх не має підгрунтя. Та важко віднайти відвагу, відкинути людські вирахування і вибирати з вірою, коли хтось є скований страхом. Це є відвічна драма віруючої людини: на скільки у власних виборах може будувати на Богові, або Йому довіряти? Ісая стаючи перед царем заохочує його до корегування власної політики і уповання на Бога. Але що має чинити цар? Як це часто буває з кожним коли перед реальними труднощами слухаємо слово Боже і крізь посмішку запитуємо себе: «та чи це правда?». Відповіддю царя став кокретний страх, аніж надія-очікування і уповання на Бога. Тому Бог через пророка дає знак «Емануїла» (6-12), знак вірності Бога, надії, довіри як єдиний шлях, щоб вийти зі страху. І не обмежується тільки до обітниць, запрошує випробувати у власному житті правдивість Бога та Його слів; правду якою для нас є Христос.

В часі вавилонської неволі (587-538) слова пророка Ісаї продовжували передаватися, але у світлі нових подій. В колі учнів пророка Бог покликав нового пророка, якого ім̕я приховане за іменем учителя. Завданням пророка було потішати вигнанців в часі п̕ятьдеситилітньої важкої неволі, підтримуючи живою надію. Цей період великого переосмислення власної долі з допомогою навчання пророків, які вказували на ідолопоклонство та моральний занепад допровадили переконання необхідності очищення. В той період зникли ідеї національної величі та гордості. Тому якщо на початку книги пророка Ісаї пророцтва про Месію були надію на великого переможця, то в цій частині майбутній і очікуваний Месія має бути покірною і терплячою особою, що відкупить гріхи світу. Про Нього пророк описує у чотирьох своїх піснях: у перших двох «Слуга Господа» є представлений як покірний, але потужній (42,1-9; 49,1-9); у двох же останніх описані його жорстокі винагороджуючі страждання і його остаточне вивищення і возвеличення (50,4-9; 52,13-53,12).

На закінчення вартує зазначити, що книга пророка Ісаї є важливою як з точки зору літератури так і з багатого історичного джерела тогочасного життя вибраного народу. Його пророче слово про майбутнього месію збагачує нашу віру. Ісая, як людина глибокої віри вчить нас мати єдину певність в цілковитому і беззастережному упованні на Бога.