ХРЕСНА ДОРОГА

ПИРОГОВО

Неділя Хрестопоклінна

Великий Піст 2020 р.Б.

 

Співаємо: Хресту Твоєму поклоняємось Владико, і святе Воскресіння славимо (3 рази).

Той хто очолить молитву Хресної Дороги: В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

 

Той хто очолить: Освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, що призивають на всякому місці ім’я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (1 Кор 1, 2б-3).

 

Співають тропар глас 4: Разом з тобою, Христе Боже наш, поховані у хрищенні, твоїм воскресінням сподобились ми безсмертного життя. Тому, співаючи, кличемо: Осанна на висотах, благословенний, хто йде в ім’я Господнє.

 

Той хто очолить: Господеві помолімся.

Усі: Господи помилуй.

 

Той хто очолить: Премилосердний Отче хвалимо, благословимо і благодаримо Тебе Чоловіколюбче Господи Ісусе Христе, Сину Божий, «Ти є Путь, Істина і Життя. Ти є обличчям людським Бога і обличчям божественним людини оживи в наших серцях любов до Небесного Отця та радість бути християнами»[1]. Діткнися до наших сердець Твоєю благодаттю та освіти Твоєю присутністю та словом наш шлях. Зішли нам Твого Святого Духа, «щоб переконав світ у грісі, бо не вірує в тебе, у справедливості, бо возносишся і перебуєш з Отцем, та у засуді, бо Твоєю смертю, зшестям до аду та воскресінням Ти засудив князя цього світу. Зішли Твого Святого Духа, щоб пригадав нам усю об’явлену Тобою правду та відновив і оживив в нас спомин про Тебе»[2]. Щоб Він свою присутністю в нас вчинив нас живим спомином Тебе. Дозволь нам Господи крокуючи сьогодні за Тобою вдивлятися в Твій приклад, щоб уподібнитися до Тебе та статися для світу відблиском Твого світла та вірогідними свідками Твого воскресіння, щоб через на нас сповнилися слова Твоєї Архиєрейської молитви у вечірнику і ми могли: «єдиними устами і єдиним серцем славити і оспівувати пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні»[3].

Усі: Амінь.

 

Стація І. ПИЛАТ ЗАСУДЖУЄ ІСУСА НА СМЕРТЬ.

СЛАВА СТРАСТЯМ ТВОЇМ, СЛАВА ДОВГОТЕРПІННЮ ТВОЄМУ ГОСПОДИ. (СПІВАЄМО ЗА КОЖНИМ РАЗОМ)

1. З Євангелії від Матея: Юдеї зв’я­­завши його, по­вели та й пере­да­­ли пра­вителеві Пилатові. На свято звик був правитель від­пускати на­ро­дові одного в’язня, яко­­го вони хотіли. Був же тоді ві­­домий в’язень, що звавсь Варав­ва. А ко­ли вони зібралися, Пи­лат ка­же до них: «Кого ба­­жаєте, щоб я вам від­­пус­тив: Варавву чи Ісуса, що зветь­­­ся Христос?» Знав бо він доб­­­ре, що во­ни з зависти видали йо­­го (Мт 27,2.15-18).

 

2. Наше щоденне життя складається із звичок, традицій. Вони є сімейними і особистими… у кожного свої власні. Слухаючи слів Євангелії осуджуємо Пилата за його слабодухість і несправедлий осуд невинного Ісуса. Та Він просто виконував те, що було його звичаєм, звичкою… не слухаючи свого серця і розуму потрапив у полон власної звички. Звичка для самої звички, щоб показати владу, а не щоб розсудити по правді.

 

3. Молитва: Господи Ісусе Христе в нашому житті вчимося Тебе наслідувати і будувати наше життя після Твого слова. Допоможи нам, щоб вслуховуючись в Твої слова і вдивляючись у Твій приклад ми набирались тільки добрих звичок, які додаватимуть тим хто поруч нас надію і надихатимуть до величних діл. Даруй нам благодать бачити потреби ближніх і спішити на допомогу, підтримувати, а не осуджувати.

 

ПРЕТЕРПІВИЙ ЗА НАС СТРАСТІ ІСУСЕ ХРИСТЕ, СИНУ БОЖИЙ ПОМИЛУЙ НАС. (СПІВАЄМО ЗА КОЖНИМ РАЗОМ)

Отче наш…, Богородице Діво…, Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу…

 

Стація ІІ. ІСУСОВІ НАКЛАДАЮТЬ НА РАМЕНА ХРЕСТ

1. З Євангелії від Марка: І народ, під­вівшися, почав про­си­ти про те, що він робив їм зав­жди. Пи­­лат же від­по­вів їм, кажу­чи: «Хо­че­те, щоб я відпустив вам ца­ря юдей­­сь­кого?» Знав бо, що пер­во­свя­щеники вида­ли його через заз­­дрощі. Первосвященики ж під­­бурили народ, щоб він відпу­стив їм радше Ва­рав­ву. Пилат знову за­­го­во­рив і мовив до них: «Що ж ме­ні робити з тим, що ви звете ца­рем юдейсь­ким?» А ті знову за­кри­­ча­ли: «Розіпни його!» Пилат же ска­зав до них: «Що за зло вчинив він?» А вони ще гірше кричали: «Ро­зіпни його!» Тоді Пилат, ба­жа­ю­чи догодити юрбі, відпустив їм Ва­рав­ву, Ісуса ж, уби­чувавши, видав, щоб його розіп’яли (15,8-15).

 

2. Нести хрест від коли його першим взяв на свої рамена Ісус стало більш зрозумілішим. Розділена доля завжди є легшою. Саме тому Ісус казав: «Хто не бере на рамена свого щоденного хреста не може називатись Його учнем». В цій стації усвідомлюмлюємо, що це Він, наш Господь і Спаситель, обтяжений хрестом, знаряддям тортури і смерті розділює з нами наші хрести, наші журби, наші смутки для того, щоб не згасла в нашому серці надія. Ісус бере несправедливий хрест з гідністю, в тиші, віддаючи себе в руки Божі. В усьому Він для нас став прикладом…

 

3. Молитва: Господи Ісусе Христе, Сину Божий – Ти є дорога, правда і життя супроводжуй нас Твоїм словом і прикладом в нашій щоденній мандрівці. Дай нам сили ступати в Твої сліди і бути Твоїми наслідниками. Твоєю благодаттю допоможи перебороти наші страхи бути висміяними через приязнь з Тобою. Даруй нам, Твого Святого Духа, щоб ми прагнули тільки іти за Тобою.

 

Стація ІІІ. ІСУС ПАДАЄ ПЕРШИЙ РАЗ ПІД ТЯГАРЕМ ХРЕСТА.

1. З Євангелії від Матея: Тоді він від­пу­стив їм Ва­рав­ву, а Ісуса, бичу­вав­­ши, видав на роз­п’ят­тя. Тоді вояки прави­те­ля, взявши Ісуса у прето­рію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши йо­го, на­кинули на нього червоний плащ і, сплів­ши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в пра­­­­ву ру­ку. Потім, припавши пе­ред ним на коліна, глузу­вали з нього, ка­жучи: «Ра­дуйся, царю юдейський!» І плювали на нього, брали тро­сти­ну й били його по голові. А ко­­­­­­ли насміялися з нього, ски­нули з нього плащ, надяг­нули на нього йо­го одіж і повели на розп’яття (27,26-31).

 

2. Виснажений нічними допитами та тортурами Ісус із важким Хрестом розпочинає хресний хід із палацу Ірода. Це не урочиста процесія, ота про яку розповіли нам Євангелисти коли Учителя з Назарету при в’їзді до Єрусалима вітали з галузками пальм. Серед насмішок юрби Ісус слідує вузькими вуличками Божого міста миру. Оступитись і впасти, означає відчути втому, зануритись в думки, в спогади… В той час була буря на морі… Апостоли будили Його кажучи: «Учителю, чи тобі байдуже, що ми потопаємо?». «Чому сумніваєтесь маловіри…» Скільки разів Він мусить ці самі слова повторювати кожному з нас… Чому сумніваєшся, що я з Тобою? Чому сумніваєшся, що зі Мною разом подолаєш усі труднощі? Чому сумніваєшся маловіре…?

 

3. Молитва: Господи Ісусе Христе, Учителю з Назарету, Ти був підтримкою для Твоїх учнів і убогих духом. Ти приймав кожного хто приходив до Тебе із щирим, хоча й зболілим і зраненим серцем. Твій упадок під хрестом є для нас запитанням про вірогідність нашої приязні з Тобою і чи справді Тобі довіряємо і ввіряємо наше життя. Ти заради нас прийняв тіло, щоб показати як великою є любов Отця до кожного з нас, любов яка прощає, відпускає, підносить і зціляє. Хай наші добрі вчинки будуть для Тебе потіхою.

 

Стація ІV. ІСУС ЗУСТРІЧАЄ СВОЮ МАТІР.

1. З Євангелії від Марка: «Ось твоя мати…. Тебе шукає» (3,32). ««Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кор­­­ми­ли». А він озвався: «Справ­ді ж бла­­женні ті, що слухають Боже сло­во і його збері­га­ють» (Лк 11,27-28)» Старець Симеон сказав до Марії: ««Ось цей по­­став­лений для падіння й підняття ба­­га­тьох в Ізраїлі; він буде зна­ком про­ти­річчя, та й тобі самій меч про­­шиє душу, щоб відкрились дум­ки бага­тьох сердець». (Лк 2,34-35)»

 

2. Марія, Мати нашого Спасителя, як кожний із нас, учнів Її Сина слідує за Ісусом. Вона є теж між учнями ученицею свого Сина. У Євангелії не маємо написано, про цю зустріч, але не можемо сумніватись, що її не було. Мати була поруч із Своїм Сином. Вона шукала Його коли в дванадцять років залишився у Єрусалимській Святині. Вона шукала Його коли Він проповідував і був оточений численною потребуючою юрбою людей. Вона була в Його словах проповіді, між блаженними бо не тільки слухала Його слово, зберігала у своєму серці, але й ним жила і ділилась із молодою Церквою. У цій зустрічі на хресній дорозі сповнюються слова старця Симеона. Принижений і закатований вигляд Сина, ненависть юрби і її безжалісність мечем болю прошивало її серце. Тому вона мовчки і в тиші співстраждала з Сином розділюючи тягар Його терпіння.

 

3. Молитва: Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Сину Марії, допоможи нам почути Твоє слово прохання дозволити віднайтись Твоїй Матері, що нас невпинно шукає, щоб привести до Тебе. Надхни наші серця на споглядання і наслідування Її прикладу у молитві, у праці, у довірі до Бога. Торкнись Твоєю благодаттю кожного з нас, щоб і ми зберігали в серці Твої слова. Коли ж прийде терпіння чи сумніви дозволь побачити погляд Марії і прийняти Його.

 

Стація V. СИМОН З КИРИНЕЇ ДОПОМАГАЄ ІСУСОВІ НЕСТИ ХРЕСТ.

1. З євангелії від Матея: Виходячи ж, вони зустріли од­­ного чоловіка з Киринеї, перехо­жо­го, на ім’я Си­­­мон, бать­ка Олександра та Ру­­фа, що повертався з поля, і примусили, при­си­лу­­вали його нести хрест йо­го. (Мт 27, 32; Мк 15,21).

 

2. Для юрби, яка зібралась на видовище розправи важливим було, щоб в’язень дійшов до Голгофти. Симон з Киренеї не був знаком милосердя, людського співчуття, а тільки необхідністю, щоб все заплановане збулось. Він не був ані з учнів Ісуса, ані з тих, які Ним цікавились чи шукали Його. Повертався з поля, втомлений працею. Йшов до власного дому, до синів, яких любив і для яких стільки трудився. Побачивши його вояки примусили і присилували до допомоги засудженому «Царю Юдейському». Так незаплановано і неочікувано і він вписався в історію нашого спасіння. Бог так діє завжди. Вибирає кого хоче, щоб разом з Ним відбудовувати світ і пригадувати Йому про людяність. Симеон «забруднився Ісусом». Фізично приклавши зусилля духовно викарбував у своєму серці Його образ.

 

3. Молитва: Милосердний Господи Ісусе, Ти часто запрошуєш нас допомогти Тобі тоді, коли Ти є голодним, нагим, спрагненим, в’язнем, самотнім, безпомічним. Ти очікуєш нашої допомоги кожного разу коли це нас коштуватиме або коли здаватиметься, що невідповідний момент. Ісусе Ти запрошуєш нас бути Киринейцями для нашої сім’ї, родини, міста, співпрацівників. Ти дивишся на нас благальним поглядом потребуючих і слабких, убогих і безрадних. Відкрий наші очі, щоб бачити потреби наших ближніх і спішити їм на допомогу.

 

Стація VІ. ВЕРОНІКА ХУСТКОЮ ОБТИРАЄ ОБЛИЧЧЯ ІСУСА.

1. З Євангелії від Йоана: Ісус ка­же: «Хто з вас без гріха, – не­­хай пер­ший ки­­дає у неї камінь!» І, зно­­ву нахи­лившись, писав по зем­лі. По­чув­ши таке, по­чали вони ви­хо­ди­ти один по одному, почавши з що­най­стар­ших аж до останніх. І за­лиши­ли­ся тільки Ісус та жінка, що сто­яла посередині. Під­вівсь Ісус, а ні­ко­го, крім жінки, не поба­чив­­ши, мо­­вить до неї: «Де ж во­ни, жінко, оті твої обви­нувачі? Ніхто не осудив те­­бе?» «Ніхто, Госпо­ди», – від­по­­­ві­ла. Тоді Ісус до неї: «То і я те­бе не осу­­­­джую. Йди та вже від­ни­ні не грі­ши» (8,7-11).

 

2. Ісус мав особливий дар – відновлювати заплямлене і понищене гріхами обличчя людини пригадуючи їй про її покликання. Відпускаючи кожного разу гріхи Він немовби промовляє до нашого серця: «Ось, Ти знову є таким, яким Тебе Господь сотворив – Його образ і подоба». Витираючи наше обличчя прощенням і відпущенням гріхів Він запрошує нас бути Його світлом посеред світу. В цій стації Вероніка є тією хто обтирає обличчя Ісуса, щоб показати його світові у всій красі а не приниженим, у стражданні а не збезчещеним, у його гідності а не сплюндруванним. Проста жінка, сміливий людський жест співчуття і нагорода – лик Ісуса на хустці, як знак вдячності.

 

3. Молитва: Господи Ісусе Христе, як Вероніка обтерши Твоє терпляче і зранене обличчя удостоїлась нагороди оглядання Твого лику так і нас, що наслідуємо Тебе і через ревну участь у Святих Таїнствах уподібнюємося до Тебе сподоби оглядати Твоє обличчя в нас самих та в ближніх. Дай нам ласку горіти бажанням оглядання Твого обличчя і шукання Його в подіях нашого життя. Допоможи нам віднайти відвагу, щоб бути готовими пригадати ближнім про їхню гідність і потішити в їхніх стражданнях.

 

Стація VІІ. ІСУС ПАДАЄ ВДРУГЕ ПІД ТЯГАРЕМ ХРЕСТА.

1. З Євангелії від Йоана: Йоан же їм у від­по­відь: «Водою я хри­щу. Той же сто­їть серед вас, яко­го ви не знаєте; він на­ступить піс­­­­­ля мене, а я йо­му не гід­­­ний роз­в’я­­­зати й ремінця санда­лі». Ста­ло­ся те у Витанії, по той бік Йор­да­ну, де Йоан христив. Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й ка­же: «Ось Агнець Божий, який сві­ту гріх  забирає. Це той, що про ньо­го по­ві­дав я: За мною наступить муж, су­щий пе­ре­до мною, був бо ра­ніш за мене. І не знав я йо­го. Та я на те прийшов, во­­дою христив­ши, щоб Із­ра­ї­леві об’яв­­­лений був він» (Йо 1,26-31) Справжнє то було світ­ло – те, що про­світлює кож­ну людину. Воно при­­йшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли (Йо 1,9-11).

 

2. Ісус падає під тягарем хреста вдруге. Вузькі Єрусалимські вулиці переповнені паломниками на свято Пасхи, численна товпа, яка юрмилась довколо засуджених злочинців прикували неабияку увагу і зацікавлення. У кожного було на умі питання за що було покарано оцих злочинців. Злочинців, які для більшості таки були не знаними. Ісусові з хрестом було потрібно майже просуватись і пропихатись тими вуличками. В той момент, Він із своїм хрестом просто псував приготування до Свята, перешкода для спокійного пересування по місту, а для Юдеїв тим хто був загрозою: «будучи людиною чинив себе рівним Богові». Коли вдуге Ісус спіткнувся і впав до землі напевно думав про вдячність. Своє життя і місію Він переживав як велике благодарення Отцеві. Цього навчав і очікував від кожного, кому служив відкриваючи обличчя милосердного Отця. Невдячність означає бути сліпим до того що інші для тебе роблять. Невдячність це мати тільки великі очікування і претензії. Тому нам своїм учням залишив заповіт: «Так нехай світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачили Ваші добрі учинки і благодари Отця, що в небесах».

 

3. Молитва: Господи Ісусе Христе навчи нас дякувати завжди і з вдячністю приймати кожний дар. Ти є Агнець Божий, що взяв на себе гріх світу, наш гріх, мій гріх, щоб за нього сплатити Твоїм життям. Ти поєднав нас з Отцем і вчинив нас Його дітьми. Ти є Владикою нашого життя і Пастирем, який супроводить нас в земній мандрівці. Навчи нас відважно приймати Твоє слово і смакувати його, особливо коли життя стає гіркотою. Хай нашим виявом щирої і простої любові буде вдячність.

 

Стація VІІІ. ІСУС ПРОМОВЛЯЄ ДО ЖІНОК, ЯКІ НАД НИМ ПЛАЧУТЬ.

1. З Євангелії від Луки: Ішов за ним натовп людей ве­ликий і жінки, що плакали за ним та го­ло­сили. Ісус же обер­нувся до них і сказав: «Дочки єрусалим­ські, не плачте надо мною, а плач­те над собою і над ваши­ми дітьми! Бо ось на­стануть дні, коли скажуть: Щас­ливі неплідні та й ло­на, що не ро­­дили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам каза­ти: Впадь­те на нас! – і горбам: По­крий­те нас! Бо коли так обхо­дять­ся з де­ревом зеленим, що тоді з сухим бу­де?» (23,27-31).

 

2. Сьогодні в світі є так багато плачу матерів. Часом здається, що діти стають нечулими до материнських слів і благань, що материнська турбота є радже тягарем а не поверненням до щасливих мрій дитинства. Коли Ісус ніс хрест поруч нього йшла Його мати, без слів і в призадумі. Були і жінки, які вчуваючись в біль матері і вдивляючись в скатованого Її Сина плачуть із співчуття не залишаючись осторонь їхнього болю. У середовищі Ісуса на чоловіків є накладено багато обов’язків, а в той же час усе виховання дітей переймають матері. В цій стації чуємо єдині слова під час хресної ходи, які Спаситель промовляє до матерів. Він не хоче простого людського співчуття. Прагне, щоб ми усвідомили і причину і наслідки кожного вчинку. Ісус привертає своїм словом увагу нас дорослих до важливості прикладу, свідчення віри, яке залишаємо молодшим.

 

3. Молитва: Ісусе Христе, Учителю з Назарету, прийди і своєю присутністю потіш сльози батьків, яких слова є не почутими їхніми дітьми. Прийди отерти сльози батькам, які терплять від своїх дітей. Прийди перев’язати рани батькам, яких діти не вміють бути вдячними. Ти ідучи з хрестом зупинився, щоб розділити сльози Єрусалимських жінок-матерів зупинись і сьогодні біля батьків, які почуваються самотніми і забутими. Будь для усіх розрадою і надією.

 

 

Стація ІХ. ІСУС ВТРЕТЄ ВПАДАЄ ПІД ХРЕСТОМ.

1. З Євангелії від Луки: О Симоне, Симоне! Ось сата­на наставав, щоб просіяти вас, як пше­ни­цю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не по­слабла, а ти ко­лись, навер­нувшись, утверджуй сво­їх братів». (Лк 22,31-32) Каже до нього Си­мон Петро: «Господи, ку­ди ж ідеш?» Відказує йо­­му Ісус: «Куди я йду, не­спро­мо­жен єси зі мною нині йти. Аж потім пі­деш за мною». Петро ж до ньо­го: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за тобою? Життя моє за те­бе покладу я!» «Жит­­тя твоє по­­кладеш за мене? – відрікає Ісус. – Істин­но, істинно кажу то­бі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся ме­­не». (Йо 13,36-38) Схопивши Ісуса, вони повели йо­­го й при­ве­ли в дім первосвя­ще­ни­ка. Петро ж ішов слідом за ним зда­лека. І коли во­ни розклали во­гонь посе­ред двору та посідали вку­пі, сів і Петро між ни­ми. Поба­чи­­ла його од­на слугиня, як він сидів бі­ля багаття, і, приглянув­шись до ньо­го пильно, каже: «І цей з ним був!» А він відрікся, кажучи: «Не знаю йо­го, жінко!» Та трохи зго­дом дру­­гий, побачивши його: «І ти з них», – каже. Але Петро відпо­вів: «Ні, чоло­ві­че!» А по якійсь го­ди­ні хтось інший почав на­по­легливо ка­­зати: «Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!» Петро озвавсь: «Не знаю, чолові­че, що ти ка­­­жеш». І за­раз, як він го­ворив ще, заспі­вав пі­вень. І Гос­подь, обер­нув­­­­шись, гля­­нув на Пет­ра, і згадав Петро Гос­поднє сло­во, коли Господь йо­му ска­зав: «Петре, пер­ше ніж пі­вень заспі­ває, ти мене відре­чеш­ся три­чі». І, ви­йшовши звід­ти, за­плакав гірко (Лк 22,54-62).

 

2. Вийшовши за місто і зближаючись до гори Голгофти Ісус падає втретє. Він виснажений, але не жаліє, що виконує місію поєднання людини з Богом. Він саме для цього прийшов на Землю: об’явити Отця і поєднати з Ним людину. Він обличчя Боже людини і обличчя людське Бога зараз без виду і принижений знову паде на землю. В моменти як ось оцей маємо потребу в тих хто нас любить і з ким розділюємо наше життя, ідеї, плани, мрії. Потребуємо тих з ким співпрацювали і творили разом. Напевно Ісус також потребував тих кого обрав, щоб були разом з Ним. Та їх не було… Хтось переляканий втік, хтось зрадив і ще хтось відрікся. В цьому упадку Ісус відчуває самотність. Він не ображений на своїх учнів. Не дорікатиме їм, ані не гніватиметься. Просто є самотнім і переповненим надією, що його погляд, який збудив щирі сльози переродить до нової відваги.

 

3. Молитва: Господи Ісусе, принижений, висміяний і зраджений прийми наші щирі молитви подяки за дар спасіння. Потребуємо і ми Твого погляду, що розтопить твердість нашого серця. Потребуємо Твого прихильного погляду з яким Ти дивився з уподобанням на юнака, який питав про Царство Боже. Потребуємо Твого співчутливого погляду з яким Ти дивився на розслабленого, якого принесли четверо друзів. Потребуємо Твого погляду співчуття з яким Ти зустрів умерлого єдиного сина жінки-вдовиці з міста Наїн. Потребуємо Твого погляду зі сльозами з яким Ти дивився на Єрусалим, який не розумів Твого пришестя. Потребуємо Твого заплаканого погляду з яким Ти викликав з гробу Лазаря. Потребуємо Твого чистого погляду без докору, звинувачень, яким Ти дивився на тих хто Тебе засуджував. Потребуємо Твого погляду з яким Ти глянув на Петра коли Тебе відрікся. Погляд, який дав йому нагоду переродитись. Поглянь на нас Ісусе…

 

 

Стація X. З ІСУСА ЗДИРАЮТЬ ОДЯГ.

1. З Євангелії від Матея: Прибувши на місце, що зветь­­ся Гол­гота, тобто сказати «Че­­реп-місце», дали йому випи­ти ви­на, змішаного з жовчю, але він, по­куш­ту­вавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, по­ділили його оде­жу, ки­нувши жереб. А потім сі­ли, щоб його стерегти там (Мт 27,33-36). Коли ж ділили його одіж, то кидали же­реб. Люди стояли й ди­­вились (Лк 23,34-45).

 

2. Прийшовши на місце кари Ісуса зазанає ще раз приниження перед усіма присутніми. Вояки перш ніж розп’ясти, здирають присохлу до обдертої бичуванням спини, одежу з Ісуса. Здирають одяг і обдирають на ново рани. Споглядаючи Ісуса який з гідністю довершує розпочате діло запитуємо себе і про наш одяг. Про одяг нашої людяності, одяг нашого християнства, одяг нашого батьківства, дружби, синівства. Вдивлємось в Ісуса немов в дзеркало, щоб в ньому розгледіти наш образ. З досвіду знаємо, що життя і відносини принесять нам чимало ран: деякі нам заподіяли інші, а деякі ми самі собі. Одяг щоденності прикриває ті ще живі рани, рубці і шрами. Ісус перед усіма стає нагий, щоб ми не лякались показати наготу нас самих Отцеві. Ісус принижений перед усіма, щоб ми без страху приходили до Отця. Він в усьому дав нам приклад.

 

3. Молитва: Господи Ісусе, Ти є правдивий Бог і чоловік, що прийшов у світ грішиків спасти з яких першим є я. Ти зодягнув мене в день хрищення в білий одяг, символ Твоєї благодаті. Ти запросив нас до сопричастя з Тобою у єдності любові, думок, вчинків і надії. Своїм Пречистим Тілом і Кров’ю Ти живиш мене, щоб не забракло відваги свідчити Тебе і щоб не втомився посеред лицемірства цього світу. Допоможи своєю благодаттю бути автентичним і вірогідним свідком Твоєї Євангелії. Хай щоденність здираючи присохлу одіж немочі і гріхів не заплямить білого одягу хрищення Твого учня.

 

Стація ХІ. ІСУСА ПРИБИВАЮТЬ ДО ХРЕСТА.

1. З Євангелії від Луки: З ним вели також двох ін­ших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. І як прийшли на місце, що зветь­ся Череп, там його розіп’яли і зло­чинців, одного по прави­ці, а дру­го­го по лівиці. Ісус же сказав: «От­­че, від­пусти їм, не знають бо, що роблять». А був над ним і на­пис грець­ким письмом, латинським і єврейсь­ким: «Це є Цар Юдейський» (Лк 23,32-34.38).

 

2. Виконавці злочинного наказу, жертви інтриг, втомлені військовим життя бажаючі забавитись, вояки, прибили нагого Ісуса до хреста. Цвяхами пригвоздили руки і ноги, завішуючи і табличку з вироком. Ісус молиться… продовжує молитву, яку розпочав у Гетсиманському саді. Молиться виправдовуючи своїх розпинателів. Перед Отцем вони є чисті, невинні. Не знають, що роблять… виконують наказ не зупиняючись ані на мить, щоб розумувати і замислитись. В оцій історії немає винних є тільки немічні і слабкі люди з їхніми пороками і вадами. Вони немічні, які потребують Його співчуття, Його молитви прощення.

 

3. Молитва: Владико Господи Ісусе Христе, Сину Божий помилуй нас. Дозволь і нам почути слова Твоєї молитви: «Отче, не знають, що роблять…», щоб її проказуючи кожного разу коли «цвяхи» прошиватимуть наші тіла і почуття. Дай нам Твою відвагу молитись так само за кожного хто нас ненавидить, нами погорджує і відкидає. Дозволь перебороти страх перед прощенням хто нам завинив. Кожного разу як щиро визнаємо наші гріхи Ти прибитий до хреста молишся за нас «відпусти їм бо не знають, що роблять»… Будь благословенний Ісусе за Твою великодушність.

 

Стація XІІ. ІСУС ВМИРАЄ ЗА НАС НА ХРЕСТІ.

1. З Євангелії від Луки: Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Хрис­тос? Спаси себе і нас!» А дру­­гий, озвавшися, скар­тав його й мо­вив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учин­ків, цей же не зробив нічого зло­го». І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як при­йдеш у своє Цар­ство». Ска­­­­­зав (Ісус) до нього: «Істинно ка­жу тобі: Сьо­годні бу­деш зі мною в раї» (Лк 23,39-43). А при хресті Ісусо­вім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Маг­да­лина. Ба­чивши Ісус ма­­тір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мо­вить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе (Йо 19,25-27). Було вже близько шостої го­ди­­ни, і темрява по всій землі наста­ла аж до дев’ятої години, бо за­тьма­­рилось сонце; а й завіса храму роз­дер­­­­лася посередині. Ісус за­кли­­кав сильним голосом: «Отче, у твої руки від­даю духа мого!» Сказав­ши це, він від­дав духа (Лк 23,44-46). А сотник і ті, що стерегли з ним Ісу­­са, бачивши земле­трус і те, що ста­­ло­ся, вель­ми налякалися і мови­ли: «Це справді був Син Бо­жий!» (Мт 27,54). А по тому Ісус, знав­ши, що все вже доверши­лося, щоб здійсни­лось Пи­сання, промовив: «Спраг­лий я!» Стояла ж посудина, сповнена оц­том. От і подали йому до уст на­стромлену на трос­ти­ну губку, про­сяк­лу оц­том. І, скуштувавши оц­ту, вимовив Ісус: «Звер­ши­лось»; і, схиливши го­ло­ву, віддав духа (Йо 19,28-30).

 

2. «Отче в Твої руки віддаю мого духа»… Ісус на хресті довершив те, що проповідував протягом усієї привселюдної діяльності. Хто бачить Його бачить Отця. Хто споглядає Його споглядає Отця. Хто слухає Його слухає Отця.

 

3. Молитва: Розп’ятий на хресті Спасителю, Ти показуєш, якими жахливими є наслідки гріха, який відвертає обличчя від Бога, посягає на життя брата, відрікається приятеля, губить дорогу, закриває очі на потреби ближніх. На хресті Ти стер наші гріхи і поєднав нас з Отцем. Навчи молитись разом з Тобою в кожніх хвилині нашого життя «У руки Твої Отче віддаю самого себе, віддаю моє життя, віддаю тих кого люблю, віддаю тих хто мені причиняє біль». «У руки Твої Отче віддаю мої немочі і надії, віддаю плани і очікування». «У руки Твої Отче ввіряю мою сім’ю і родину». «У руки Твої Отче віддаю нашу Батьківщину». «У руки Твої Отче віддаю моїх померлих». Ісусе Ти справді Син Божий, Ти є наш Спаситель Тобі слава і подяка і поклін на віки вічні.

 

Стація ХІІІ. ДРУЗІ ЗНІМАЮТЬ ІСУСА З ХРЕСТА.

1. З Євангеліє від Йоана: Через те, що це була п’ятни­ця, от­же, щоб не залишилися в су­бо­ту тіла на хресті, – бо був Велик­день тієї суботи, – то юдеї попроси­ли Пи­лата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали пер­шому го­лінки і другому, який був з ним ро­зіп’ятий. Та ко­ли під­­ступили до Ісуса й побачили, що він уже мер­твий, то голінок не пе­ре­би­вали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потек­ла негайно ж кров – і во­да (Йо 19,31-34). Якже настав вечір, прийшов за­можний чоло­вік з Ариматеї, на ім’я Йо­сиф, що й сам став учнем Ісу­са. Він прийшов до Пилата і про­сив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів ви­да­­­ти тіло (Мт 27,57-58). Усі ж його знайомі стояли опо­­­далік, а жінки, що були при­йшли слі­дом за ним з Галилеї, ди­вили­ся на це. І ось був чоловік, на ім’я Йо­сиф, радник, – лю­дина добра й пра­вед­на, що не пристав був до їх­ньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста, й очі­ку­вав Божого Царства; цей прий­шов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він його з хреста й, обгор­нув­­­­­­ши його в полотно (Лк 23,49-53).

 

2. О третій годині дня Ісус помер на хресті довершуючи діло спасіння. З Його словом «Звершилось» розпочинається Новий Завіт, Союз між Богом і людиною, який ніколи не перестане існувати і ніколи не буде розірваний. Відкритий списом бік Ісуса є джерелом нашого нового життя вода – Хрищення і кров – Євхаристії. Подивляємо відвагу друзів Ісуса, які чинять усе, щоб Його Тіло не було осквернене і збечещене. Захоплюємось їхньою відвагою – йти до Пилата і просити дозволу похоронити по людськи «державного» злочинця. Коли в серці є правдива надія-очікування, яка стає вірою, відвага стає вчинком милосердя і справедливості.

 

3. Молитва: Господи Ісусе Ти ввірив нам турботу про Твоє Тіло в Євхаристії і Твоє Тіло – Церкву. Запали наші серця ревністю в прийманні Тебе у Причасті та активної і свідомої участі в Літургії. Господи Ісусе допоможи нам бути свідомими дітьми Церкви, зберігати в серці Твої слова і живитись ними. Нехай Твоя благодать супроводжує нас, щоб ми для усіх ставались знаком Твоєї милої і тихої присутності все і всюди.

 

 

Стація ХІV. ІСУСА ВКЛАДАЮТЬ ДО ГРОБУ.

1. З Євангелії від Марка: Йо­сиф, купивши по­­лотно, зняв його, об­горнув по­лот­ном і поклав його у гробі, що був ви­сі­чений у скелі; де ще ні­хто не ле­жав (Лк 23,53) по­тім прикотив ка­мінь до входу гробу; Марія ж Маг­­­далина й Ма­рія, мати Йосифа, ди­­­ви­лись, де його по­кла­дено (Мк 15,46-47).

 

2. Тому, що смерть Ісуса збігалась із святом Пасхи похорон відбувався в поспіху. Поспіх це характеристика нашого часу. Усі спішимо. Усі не встигаємо. Усі кажемо, що нам бракує часу. Очікуємо і сподіваємось великих речей, а самі не вміємо радіти малими і простими. Ісус не спішив. Виконав докладно місію, а зараз тиша закритого гробу, завмерла в очікуванні на величне «Мир Вам». Тиша є символом непоспіху. «Бог бачив, що все, що вчинив було добре, дуже добре». Тиша великої п’ятниці і суботи торкнулись кожного: юдеї налякані просять запечатати гріб, римляни – забезпечити сторожу при гробі, жінки мироносиці – в очікуванні, щоб довершити похорон намастивши тіло, учні переповнені страхом і розчаруванням – замкнулись у вечірнику, усе довкола завмерло в очікуванні світанку. Тут стаємо і ми свідками тиші Божого відпочинку, тиші, яка готує нам зустріч з Учителем.

 

3. Молитва: Спасителю Господи, Ти часто шукав самотніх місць, щоб у тиші ночі спілкуватись у молитві з Отцем. У тиші Ти готувався до місії поликання апостолів. У тиші і молитві Ти відпочивав при Твоєму Отцю. У тиші молитви Ти мріяв разом з Отцем про наше спасіння. Дозволь нам подолати страх перед тишею. Споглядаючи закритий каменем гріб, очікуємо Твого Воскресіння, щоб з новою силою розпізнавши Тебе відновили нашу любов до Тебе. Уповаємо на Тебе.

 

Той хто очолить: Господеві помолімся

Усі: Господи помилуй

 

Той хто очолить: читає Молитву ІХ часу:  Владико Господи, Ісусе Христе, Боже наш! Ти довго терпиш наші провини і привів нас аж до цієї години, в яку ти на животворнім дереві висячи, благорозумному розбійникові до раю відчинив вхід і смертю смерть знищив. Очисти нас грішних і недостойних слуг твоїх, бо нагрішили ми й беззаконня натворили, що вже не достойні звести очей наших і поглянути на височінь небесну, бо ми знехтували дорогу правди твоєї і ходили, куди вело нас серце наше! Тож молимо твоє безмірне милосердя: Пожалій нас, Боже, з безмежної милости своєї і спаси нас задля імени твого святого, бо змарнували ми в суєті дні наші. Визволи нас із руки супротивника і прости нам гріхи наші. Умертви тілесні пристрасті наші, щоб відкинувши стару людину, ми в нову зодягнулися, і жили для тебе, Владики нашого і Доброчинця, і так, ідучи за твоїми веліннями, досягли вічного спокою, де для всіх праведних радісна оселя. Бо ти правдиво істинна веселість і радість для тих, які люблять тебе, Христе Боже наш, і тобі славу віддаємо з предвічним твоїм Отцем, і пресвятим, і благим, і животворним твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

 

Зайшовши до храму після молитви слід знову заспівати «Хресту Твоєму поклоняємось Христе…» так як ця неділя є Хрестопоклінною і тоді на колінах як знак поклоніння і глибокої пошани до Хреста, якому сьогодні з побожністю і любов’ю поклоняється Церква проказати спільно молитву:

 

 

МОЛИТВА ДО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

Чесний Хресте! Коли перші наші прабатьки в своєму непослусі з’їли овоч із забороненого дерева, що через те стало для них деревом смерти, тоді були вони вигнані з раю, в якому росло дерево життя, що мало своїми овочами удержати людину в молодості та зберегти її від смерти. Але людина стратила можливість доступити до нього, і щойно Ісус Христос повернув нам той божий дар, те в раї утрачене дерево життя. На Тобі, хресне Древо, помер наш Господь Бог, і своєю смертю поборов і нашу смерть; на Тобі, чесний Хресте, жертвував Христос своє життя і через те зробив Тебе животворним деревом, – деревом надприродного життя, життя божого.

Господній животворний Хресте! До Тебе припадаю, Тебе обнімаю й цілую та покірно прошу: Дай мені те життя, що його можна тільки в Тебе знайти, непроминаючу молодість духа, захист перед вічною смертю, святе боже життя. Тричасний Хресте! Багато людей Тебе бояться, від Тебе втікає, Тебе покидає, бо думає, що Ти своїм тягарем пригнітаєш до землі і вбиваєш. Не знають, безумні, що тим, хто Тебе з любов’ю обнімає, Ти даєш ангельські крила, на яких душа злітає до неба і знаходить Бога. Хресте святий, Хресте Господній! Тебе я люблю і Тебе всім серцем вітаю та всього (всю) себе Тобі передаю. У Тобі надія мого спасення, бо вірю, що Ти напевно заведеш мене до Ісуса Христа. Амінь. (з Прийдіте поклонімся…)

 

Благословення –

Слава Тобі Христе Боже надіє наша слава Тобі…

[1] Венедикт ХVІ, Апостольська Подорож до Бразилії, Молитва, 9-14 травня 2007.

[2] Пор. Йоан 16,7-16

[3] Священна і Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Злотоустого, Місіонер 2012,  Ст.80.