Знаючи, що любиш нас такою єднаючою любов’ю чому опираємося її? Чому не довіряємо їй? Чому не йдемо у її напрямку і очікуємо її як сходу сонця?

Чому не зігріваємося та зростаємо в її проміннях і не зупиняємося з відкритом ротом споглядаючи її як захід сонця?

Що не так з нами… А Ти і надалі залишаєшся вірним.

Шукаєш, розмовляєш, відпускаєш, обіймаєш, напоминаєш, товаришуєш, просвічуєш, слухаєш, плачеш, мовчки дивишся, – просто Ти Є…

Ти є для нас – увесь і цілковито. ТИ Є ДЛЯ НАС, а нам заплутаним і розбитим важко бути з Тобою.

Молитва є моментом бути для: Ти для мене, а я для Тебе.

Ти є присутній і своєю присутністю наповнюєш зустріч, я є присутній фізично, але відсутній почуттями, думками, діями.

Таке враження, що ми боїмося вийти на зовні з порожнього гробу.

Боїмося вийти і не хочемо вдихнути в легені повітря нового життя.

Сидимо в темному і сирому гробі і прикрившись долонями вдихаємо власний запах поту від нашої праці, але не дихаємо твоїм повітрям нового створіння.

Виштовхни нас Господи Твоєю силою. Поклич нас по імені на зовні. Хай почуємо Твої думки, а не власний біль, гріх, неміч.

Переміни нас силою Твого життєдайного слова. Хай ідучи за Твоїм Сином-Словом преображені і зцілені Його благодаттю станемося будівничи миру.