Дорогі друзі Читачі!
Сьогодні у нашій рубриці «Добре чтиво» хочу представити Вам книжку, яку добре знаємо зі школи, принаймі ми, які пройшли трохи більше життєвого шляху. Скажу відразу, що в школі коли слід було її читати складно було зрозуміти, що саме автор хоче сказати за численними образами і постатями, які розкриває і описує в книзі. Та зрештою, коли я навчався в школі майже всі письменники, які давно померли, були принижені до попередників «комунізму і соціалізму», тому читати було не цікаво, а саме читання породжувало упередженням. Але не про минулу сумну історію нашої Батьківщини сьогодні хочемо говорити…
У нашому Чтиві нині йтиме мова про книгу Фьодора Достоєвського «Ідіот». Як не дивно, але її я не читав ні рідною мовою, і навіть не на російській. За часів мого навчання мені порекомендував її мій викладач позичаючи мені свою книгу перекладену на польську мову. Як було написано у вступі до книги і мене вразило зацікавивши, це слова від перекладача: «В цій книзі автор розповів і передав те все, що в нього жевріло на душі».
Перечитавши твір, читач розуміє, що Достоєвський намагається описати життя людини цілковито доброї – зубожілого князя Мишкіна, втягнутого у різні життєві перепитії, а також любовні і жадібні інтриги героїв між Санкт Петербургом а Москвою. Описуючи особу головного героя Мішкіна в автор надихається особою Ісуса Христа. Проте якщо говорити більш детально то Автор посилається полотно Ганса Гольбейна Молодого (1497/8 – 1543) «Тіло мертвого Ісуса у гробі», який зрештою є згаданий і у самому творі. Звичайно слід пам’ятати, що в кожному із своїх творів автори розповідають настрої і переживання свого часу і періоду, не винятком є і «Ідіот». Автор роману доторкається пекучих проблем: завзятий пошук найвищої Істини, глибоке закотвичення життя в християнських цінностях, торкається теми провини і можливого індивідуального відкуплення, справедливості і милосердя.
В контесті сучасного світу і глобалізації, які мають вплив і на життя Церкви, як і життя, тобто свідчення віри кожного з нас особисто, фраза з князя Мишкіна, стоїть великим закликом і запитання до кожного з нас: «Це правда, князю, те що ви сказали одного разу, що світ буде спасенним красою?» Це запитання сьогодні б’є відгомоном в наше серце. Цей світ з його інтригами, непорозуміннями, споживацтвом, суперництво і чому ні, насиллям може ще бути спасенним? Достоєвській через свого героя відповідає: «Світ спасе (врятує) краса!» Про яку красу іде мова і про яке спасіння йдеться Автору. Описуючи людину абсолютно добру в своїй сутності і одночасно немічну, як це зумів Фьодор Достоєвський, є найважщим з того, що можемо зробити в наші дні. Тут згадується фільм «Голгофта» в якому скривджений кліром чоловік у сповіді говорить священику, що за декілька днів його вб’є. Просто позбавить життя, тому, що він є добрий і хай у повітрі витає сумнів в усіх хто його знав і вважав за доброго, роздумуючи, що стало причиною такої розправи. Повертаючись до нашої книги, як зазначають знавці творів російського письменника, описати абсолютну красу неможливо. Вона є ідеалом, і цей ідеал, ще далеко не є пояснений і представлений. Розуміємо, що краса і добро між собою поєднані, ба більше – краса є немов би блиском істини. І в творі Достоєвського краса стається загадкою, покритою немов би покривалом в очікуванні, що хто її зірве, розкриє таємницю. Читаючи уважно роман розуміємо, що кожний персонаж має свою красу, яка стає об’єктом життя, бажання і пошуку.
Князь Мишкін, головний герой роману, є спробою автора показати абсолютний ідеал доброти і моральної краси. Він є ідіотом (юродивим – або Божим шаленцем). На цю тему в нашій літературі є чудовий твір «Корабель Шаленців». Мишкін є чистим і неосквернений лицемірством, намагається усе зрозуміти, пояснити, виправдати; здається, що для нього не існує нічого, що не вдалось би зцілити або простити. Достоєвський через свій твір ставить запитання про Христа. Якщо б Він прийшов знову, саме зараз на землю, в який спосіб міг би її спасти? Що сталося б з Ним сьогодні? Вчитуючись слова крокуємо немов би сторінками Євангелія до фіаско. Історії герої втягують і вплітують князя в мочари заплутаних жадобою і амбіціями відносин. І врешті питання свободи і вибору людини… Вони переплітаються у кожній сцені книги апелюючи до читача про його ставлення до подій, які в книзі відбуваються, так і до конкретно саме нашого життя.
Гарного і приємного читання і шукання тієї краси, прихованої краси, яка є відблиском Божого сяйва у житті, відносинах, думках, праці і чому ні… навіть у стражданні.
З повагою Ваш
Омеліян
Допис надрукований у журналі «Наш Собор» травень 2019 / 05 (033).