Йосиф з Єгипту переслідуваний і милосердний
Немає сумніву, що любов для кожного з нас є необхідна так само сильно, як сонце є потрібне для зросту рослин. Потреба любити і бути любленим є тією рушійною силою, яка надає забарвлення і швидкості нашому життю. І, напевно, через цю глибоку потребу, спрагу, яка є в нас, часто не підозрюючи цього, ми самі перетворюємо її з життєво необхідного дару на отруту, яка пожирає нас із середини. Хтива нечистота, викривлена любов є так подібні до методу (механізму) первородного гріха:
«побачила, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, і взяла з нього плід та й скуштувала…» .
Для хтивого вартістю є тільки те, що приносить приємність тут і відразу. Звідси австрійський письменник Карл Крауз стверджує, що
«чеснота і вада є споріднені, так само як вугілля і діамант».
Для прикладу до сьогоднішнього розважання візьмемо двох осіб, які у Святому Письмі є представлені як жертви пристрасної хтивої нечистоти. Їхні історії завершуються життям через їхнє уповання і слухання Бога Життя. Як Йосиф Єгипетський, так і Сусанна, незважаючи на загрозу власного життя, не покинули справедливості і слухання Божого слова.
Коли кажемо, що та чи інша людина є благословенна від Бога, або, як читаємо у Святому Письмі
«Господь є з ним, і через це щастить йому в усьому»,
часто і не підозрюємо, скільки досвідів у щоденному житті вона проходить. Йосиф Єгипетський, про якого ми вже згадували в іншому місці, є цьому яскравим прикладом. Це про нього книга Буття пише як про особу, якій вдається усе зробити добре і правильно, хоча й у терпінні. Сьогодні хочемо придивитися до його історії відразу після зради братів і продання його ізмаелітам.
В Єгипті його купив Потіфар, двірський вельможа фараона та начальник вартових. Перебуваючи на службі у відповідального за безпеку країни, Йосиф знайшов ласку в очах господаря, добре йому служачи. Сам вельможа бачить, як йому все вдається і як на ньому перебуває благословення Боже. Маючи довіру до свого слуги, ставить його відповідальним над своїм домом, як зазначає Писання,
«і все, що мав, дав йому в руки».
Таке рішення було до вподоби і Господеві, який через Йосифа благословив єгиптянина, його дім і поля. Бачачи, що він все виконує сумлінно і справедливо, господар ні про що не турбувався. Автор книги Буття додає таку деталь:
«Йосиф же був поставний і гарний з виду»,
можемо додати, що і молодий. Сам вигляд з певністю робив його цікавим, тому дружина його пана «кинула на нього оком» та й сказала: «Візьми лишень мене». Не бажаючи образити Бога і бути по відношенні до власного господаря невдячним і несправедливим, Йосифові вдалося відмовитися. Та пристрасть і бажання жінки були сильнішими від міркувань і справедливості. Тому, палаючи пристрастю, вона вдається до спланованих хитрощів. «Одного дня, коли він увійшов у дім виконувати свою службу, а там у домі не було нікого з домашніх, вона вхопила його за одежу й каже:
«Візьми ж бо мене!» Але він залишив свою одежу в її руках і втік, та й вийшов надвір».
Незаспокоєна хтива пристрасть, «ніби любов» жінки Потіфара перероджується на наклеп, ненависть, обмову, звинувачення. Розгніваний пан
«вкинув його в темницю, у місце, де ув’язнювали царських в’язнів. І перебував він там у темниці. Та Господь був з Йосифом…» .
Іншу яскраву та повчальну розповідь про нечисту і пристрасну хтивість знаходимо у книзі пророка Даниїла. Історія про Сусанну, дружину Йоакима. Автор розповідає докладно про її родовід, поставу і чеснотливість, як плід богобоязні.
«Дочка Хілкії; вельми вродлива й богобоязна, бо батьки її були справедливі й виховали свою дочку за законом Мойсеєвим».
Усі події розгортаються у часи вавилонського переселення. Дім Йоакима і Сусанни, розкішний і багатий, був місцем зустрічей депортованих юдеїв. Там вирішували враз суддями усі невідкладні справи. Їхній дім став немов би частинкою втраченої Батьківщини. Опісля усі, хто приходив зі своїми справами в обідню пору, поверталися до своїх домівок, і родина Йоакима продовжувала жити власним життям. Автор книги розповідає і про двох призначених вавилонських суддів, які приходили та служили юдеям у їхніх справах. Знаючи про звичаї Йоакима і Сусанни, а особливо про прогулянки останньої в обідню пору в саду,
«запалали пристрастю до неї. Розум у них пішов обертом, а очі завернулись так, що вони, не бачили більш неба, забули про справедливі присуди. Обидва вони запалали любов’ю до неї, але не говорили один одному про муку свою, бо стидалися признатись у своїм бажанні мати її».
Ця пристрасть в них переродилася на шпигування за Сусанною і шукання догідного моменту, щоб використати її для заспокоєння власної жаги. Дочекавшись одного дня, щоб та залишилася сама у саду, приступили до неї з погрозами і домаганнями, а в випадку відмови – і з фальшивими звинуваченнями у перелюбі її з молодим юнаком. У цій важкій і загрозливій життю і доброму імені ситуації, Сусанна не піддалася страху, але свідчила, що є її правдивим страхом:
«Скрутно мені звідусіль: бо як зроблю це – смерть мені, а як не зроблю – не втекти мені з рук ваших; але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж согрішити перед Богом».
Звинувативши її перед слугами, на наступний день оголосили суд, яким мали винести смертний вирок. І навіть під час процесу не приховували своєї пристрасті, порушуючи традицію юдейського народу, що веліла жінці не бути без намітки, яка покривала б її обличчя у присутності чоловіків, вони веліли зняти, щоб милуватися нею. Свідоцтво двох було переважаючим. Та Господь ніколи не забуває тих, хто на нього уповає, і не бариться відповісти. У щирому заклику до Бога Сусанна, «убога в дусі», визнає свою віру та надію на Господа:
«О вічний Боже, знавче скритих речей, який відаєш усе раніш, ніж воно стане! Ти знаєш, що на мене зроблено ложне свідоцтво, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають».
І, як вели вже її на смерть, Бог заступився за неї через Даниїла, який розкрив змову і фальшиве оскарження беззаконних суддів.
Це наше сьогоднішнє розважання хотів би завершити молитвою чистої подружньої вірності, яка була початком подружнього життя Товії та Сари. Їхнє подружнє життя починалося з небезпеки для його життя, оскільки Сара була одержима особливим злим духом, що вбивав наречених у першу ніч. Цікаво було б сьогодні питати людей, які одружуються, який є істинний мотив їхнього вінчання. Товія, слухаючи порад небесного порадника і товариша подорожі Рафаїла, уповаючи на Господа, так молився у свою першу подружню ніч: «Устань, сестро, молімся й просім у Господа, щоб учинив з нами милость і спасіння». Вона встала, й вони зачали молитись та просити, щоб на них зійшло спасіння. Він же так узяв молитися: «Благословен єси, о Боже батьків наших, благословенне твоє ім’я по всі віки! Хай небеса тебе благословлять і всі твої створіння по всі віки. Ти створив Адама, ти створив для нього жінку Єву як помічницю йому й опору. І з них обох пішов рід людський. Ти мовив: Недобре чоловікові одному бути; зробім йому помічницю, подібну до нього! І нині я беру оцю мою сестру не для розпусти, але з добрим наміром. Зволь помилувати мене з нею, і разом до старости дожити». І сказали обоє разом: «Амінь! Амінь!» Та й лягли спати тієї ночі…» (Тов 8,4-9). Чистота на перевагу від хтивості, яка «обнажує» і зубожує людську любов, надає людині ту первісну невинність, якою вона втішалася, перебуваючи у присутності Бога. Символічна цінність чистоти є виразом єдності людини з Богом, сопричастя з Ним.