Естер – гімн Богові життя – Віталій Храбатин

Перечитавши книгу Естер перше враження, яке нам складається про цю жінку відкриту, красиву і просту, що їй життя не щадило випробовувань. Своєю красою вона привернула увагу перського царя, а мудрістю серця та упованням на Господа урятувала свій народ. Ця книга стається ще однією гіркою історією антисемітизму, досвіду переслідуваного народу за віру в Бога. Врешті це вона є розповіддю-доказом, як в деяких моментах людської історії тільки і виключно Бог може захистити свій народ від гонителів, використовуючи як «знаряддя» навіть слабку жінку. Як християни, ми є тими, хто слідує за Воскреслим Христом, тобто визнаємо Його Пасху – перехід, де Він сам є тим Агнцем, який приносить себе за усіх нас, Відкупителем. То на протязі Історії Спасіння Старого Завіту було чимало таких «Пасх – переходів» де Господь відновлював чудо першої Пасхи-виходу та визволення з неволі Єгипту. В цю «пасху-вихід» народу і є вплетена історія цариці Естер, яка сталася царицею та матір’ю усього поневоленого народу.

В якому періоді Історії вибраного народу живе Естер?

Ще у ранньому віці свого життя, Естер втратила своїх батьків та була сиротою. Вже в цьому можемо побачити схожість між нею та вибраним народом, який осиротілий і без батьківщини є переселеним до поганського Вавилону. Живе враз зі своїм опікуном та родичем Мардохеєм, який турбувався та виховував її як рідний батько навчаючи

«пам’ятати про своє коріння та віру у Єдиного Бога».

Коли доросла до заміжжя сталася вибранкою на дружину для царя Ксеркса. Ідучи до царського палацу Естер мала заховати у серці одну єдину таємницю, а саме її походження. Її щирість та відданість з певністю ставались причиною внутрішніх терпінь. Вона є дружиною царя, але присутня при ньому тільки на офіційних святкуваннях і коли заманеться цареві. Таким було її побутове життя у царському палаці переповненому розкошами та багатством.

Уся драма книги нарощується коли Аман є звеличений царем понад усіх інших князів у краю. Відкритою є його ненависть до Мардохея через те, що не віддавав йому належної почесті. Знаючи, що він належить до іншого народу, до іншого віровизняння Аман вирішив підступно у царя випросити декрет про його покарання, а так як не міг безпосередньо розправитися з Мардохеєм вибрав шлях розправи над цілим народом представляючи його як народ бунтівничий. Така підступна лицемірність позірно чинила його турботливим добродієм царства, а руками царя позбуваючись Мардохея формально навіть не ставав вбивцею. Згода царя сталася початком тривоги для «решти Ізраїля».

На тлі цього драматичного епізоду спостерігаємо за трьома рисами цариці Естер: її уповання на Бога, відваги та мудрості. Мардохей попереджує Естер про небезпеку, але й підштовхує до шукання розв’язання з цієї ситуації, зарадити набравшись сміливості просячи за свій народ перед царем. Пригляньмося ближче до слів та жестів Естери. Знає сурове правило закону, що якщо цар не покличе, а хтось з’явиться перед його обличчям буде покараний смертю. А Естер уже як 30 днів не була кликана перед царя. Пам’ятаючи як була покарана перша жінка царя за непокору, знає, що і її може чекати неминуча смерть. Та понад людський страх та бажання зберегти своє життя вона вибирає

«уповання на Бога – дателя життя».

Запрошує ввесь народ разом з нею три дні постити і молитися. Опісля зодягається для царя у найкраще і йде перед його обличчя. Її відвагою є Господь. Не має ні аргументів приготованих для захисту, ні війська, ані навіть прихильників у палаці. Розуміє як все це, що тепер до неї належить не є її заслугою, усе прийшло випадково, дароване Господом. І власне ця випадковість стає для неї відповідальністю, шансом. Пам’ять на все те, що сталося у її житті привела до натхненної мудрості.

Що напевно знала і пам’ятала Естер?

Життєвий досвід навчив її, що Бог ніколи не діє присилуючи і не обходиться без допомоги та співпраці кожного. Він вибрав Авраама, Якова, Йосифа Єгипетського, Мойсея… Три дні молитви були для неї сумнівами та вірою, страхами та упованням. Врешті маючи прихильність царя наважується просити його разом з Аманом до себе на бенкет. Можемо в цьому місці роздумувати яким поглядом дивився цар на свою улюблену царицю, яка незважаючи, що могла бути позбавлена життя приходить і просить його на обід до себе. Їй навіть не буде потрібна половина пропонованого царем царства, вона потребує бути з ним. Хоча, як казатиме Святе Писання, цар був справедливий і суровий, та його серце на знак такої любові не могло не стати добрішим. Запрошуючи Амана пересвідчуємося, як він стає ще більше зарозумілий та гордий, як пишний відчитує кожну ситуацію тільки на власну користь, для ще більшого вивищення та престижу. Не виявляючи жодного бажання, цариця запрошує царя та Амана і на наступний день до свого дому. В цьому бачимо метод її дії, метод Божого духа. Зло можемо перемогти тільки тоді коли дозволимо добру ввійти у середину серця. Тому не відразу зверталася з наріканнями, пропозиціями, але чекала коли через її людську, дбайливу любов, Бог входитиме до їхніх сердець. Коли цар змінюватиме декрет «знищення народу» не робитиме цього через красу Естери, але через навернення свого власного серця.

Делікатність жінки дозволила цій дочці ізраїльського народу досвідчити глибину та таємницю Божого милосердя. Господь в Історії цього народу завжди виявляв справедливість доторкаючись до сумлінь поодиноких людей ведучи їх до навернення. І тоді вже справою свободи кожного з них було зробити відповідний вчинок, крок чи вибір.

Цікавими є роздумування та злість Амана. За кожним разом повертаючись з вечері зі своїми рідними він не ділиться тим, що пережив. Бачить тільки свою особу. Безкорисливе добро Естериного запрошення не торкається його серця, ані розуму. Був закоханий у власній славі. Цей другий банкет приготований Естерою є відповідним моментом, щоб врешті розповісти те, що було на її серці. Зі смертю Амана і через посередництво Естери вибраний народ міг боротися. Вона дала йому надію на наступний день.

Чого вчимося від цариці Естер?

Ми не раз писали про те, що Святе Письмо нам не дає визначень, але описує конкретні постави. Для прикладу у цій книзі ніколи не знайдемо вірша, що згадував би Бога, проте дивлячись на Мардохея, на Естер, знаючи, якою б була небезпека визнавати Його у поганській країні, читач є переконаний, що йдеться про Нього. Ця книга безпосередньо не говорить про Бога, навчає про Нього на прикладі постав тих, хто в Нього вірить. Богослов Антоніо Пінна стверджує, що такий вибір автора у представленні цього моменту історії народу є дуже знаменним, на відміну інших, де автор вибирає безпосередньо говорити та заступатися Богові за свій народ. Вибраний народ знав, що Бог хоче і провадить його до спасіння хоча й не має чітко вказаної дороги, чи впевненості. Для прикладу, цариця Естер реально наражала своє життя не знаючи чи її спроба матиме добре закінчення.Та хоча й немає певності, вона в конкретному моменті та обставинах відкриває своє серце «надії», співпрацювати з Богом, діяльно відкритися на Його можливу дію.

Читаючи цю книгу усвідомлюємо, що вона пропагуючи глибоку віру в Бога відкриває людей до діалогу і співжиття між культурами, релігіями. Цариця Естер у поганському середовищі не перестала бути дочкою свого народу. Знала ким була і того не соромилася. Від Естер можемо взяти таких п̕ять лекцій:

у важких хвилинах наших випробовувань шукати божого світла, натхнення та Його проводу (4,15-17);
покладати на Бога цілковите та беззастережне уповання та надію;
визнавати, що Він є єдиним джерелом милосердя;
якщо є важлива потреба потрібно перестати бути егоїстами і починати думати за спільне добро;
доцінювати співпрацю та духовні надбання цілої спільноти.