НЕВТАМОВАНИЙ ГОЛОД
Читаючи Святе Письмо виникає питання:
«Чому ця Свята Історія є переповнена реально грішними історіями?»
Відповідь є простою… Господь похилився над тотальною (цілковитою) убогістю людини. І тому Писання описує святість Бога і Його вірність у шуканні людини. Його присутність кидає світло на усі міжлюдські відносини. Це Він сам ушляхетнює людину, спасає її та визволяє з її гріха. Читач Біблії напевно звернув увагу, що першим плодом первородного гріха наших прабатьків був гріх братовбивства. Заздрість і гнів Каїна, що забирає життя Авеля є початком сумного суперництва та боротьби за «хто кращий». Особливо прослідковуючи за історією Патріархів Старого Завіту бачимо, як відношення між братами, тобто особами зв̕язаними кровними вузлами, часто є наражені на почуття заздрості, пожадливості, нестриманості. Для нас, нового Люду Божого, є важливим побачити спасіння принесене Христом Господом. Ми не є суперниками, які змагаються між собою, але братами поєднані не вузлами крові, але Отцем який є на небі.
Сьогоднішні наші роздуми полинуть до синів Ісаака і онуків Авраама, Ісава і Якова (Ізраїля). Їхня історії у книзі Буття починається із драми. Ісаак і Ревека не могли мати дітей і тому вимолювали їх у Господа. Коли ж врешті Ревека завагітніла відчувала у своєму лоні сильний біль через боротьбу двох синів. Звичайно така незрозуміла поведінка двох синів у материнському лоні зроджувала чимало запитань у матері. Тому Ревека звертається і слухає Господа:
«Два народи в твоїм лоні, два народи розділяться з твого лона. Один буде від другого сильніший. Старший буде молодшому служити»
(Бт 25, 23).
Ці пророчі слова Бога проливають світло на всю їхню історію, а опис їхнього народження натхненним автором вияснює їхнє невгамовне суперництво і хитрування.
«Коли ж настав їй час родити, аж ось близнята в її лоні. З’явився перший, рудий, наче кожух, косматий, і його названо Ісав. А потім вийшов його брат: рука його держала за п’яту Ісава, і дали йому ім’я Яків.
Було ж Ісаакові 60 років, як вона породила»
(Бт 25, 24-26).
В такому кліматі народжуються Ісав (з єврейської мови: червоне волосся) та Яків (з євр.: той хто тримає п’яту).
Розповідь життя Старозавітніх Патріархів не є легкою чи прямолінійною. Подібно і родина Ісаака зустрічалася з неабиякими проблемами. Голова родини вже був досить похилого віку. Кожний з батьків обдаровує іншою прихильнісю кожного з синів, відповідно до власних уподобань. Двоє синів жиють у постійному контрасті. Присутні інтриги, неправда і хитрощі. Взагалі якщо придивитися уважно на початку історія Якова, батька Ізраїльського народу уся є зіткана з брехні та хитрості: куплене первородство, викрадене батьківське благословення, упокорення через подружжя з Лією, а не улюбленою Рахилею, врешті обман і втеча від свого Тестя… Його історія докладно відповідає значенню його імені: тримаючий за п’яту, жест який бажає упадку того, хто перед ним.
У кліматі постійних зовнішніх суперечок через криниці і напруги з іншими народами, що замешкували ті терени родина Ісаака постійно досвідчувала благовоління Господа. Незважаючи на те, що нічого матеріально їм не бракувало у серці Якова жевріло бажання посідати все. У цьому також чималу роль мала і його мати. Усе, що надбане батьком, згідно звичаїв Близького Сходу, успадковував завжди найстарший. Звичайно, читаючи про продане за миску їжі первородство можемо не надавати цьому значення. Навіть можемо незрозуміти чому обманутий Ісав лютує через втрачене благословення. Воно ж по суті і так йому вже більше не належало не належалося, після легковажного відречення від нього через почуття голоду і втоми. Можемо сказати так склалися події, необхідно було мислити на перед. І так, зайняти позицію Якова, співчуваючи йому у його втечі. Проте вартувало б уважно перечитати ще раз і застановитися на цим епізодом:
«Коли ж хлопці повиростали, Ісав став спритним ловцем, степовиком, а Яків був тихий, жив у наметах. Ісаак любив Ісава, бо дичина була йому до смаку, Ревека ж Якова любила. Раз Яків зварив юшки, а прийшов Ісав з поля, виснажений. Ісав сказав до Якова: «Дай-но та вихилю оту червону юшку, ось цю червону, бо я знемігся». Тому й названо його Едом. А Яків відповів: «Продай мені найперше твоє первородство». Ісав сказав: «Я ось вмираю! Навіщо воно мені, оте первородство?» І сказав Яків: «Клянися мені перше». Поклявся той і продав Якову своє первородство. Тоді Яків дав йому хліба й юшки з сочевиці. З’їв той і напився, а потім устав і пішов геть. Так то Ісав зневажив первородство»
(Бт 25, 27-34).
Чому не вдовольнявся Яків своїм станом, самим собою? Чому тяжіло на серці те, що він не є першим? Щоб не впадати і вигадані гіпотези важливо на цьому місці сказати, що кожна людина має і відчуває «великий голод». Це бажання після залишення раю ніколи її не залишило. Усе зовнішнє середовище є тільки тим, що підсилює його (голод) та ілюзивно показує матеріальне, як заспокоєння духовного голоду. Тому навіть осягнувши те, що «зголодженим» бажає, маючи його і посідаючи не може ним втішатися – і тому як наслідок завжди є втеча. Яків цього є яскравий приклад: купив первородство – його приховує (для батька він надалі є другим сином), вкрав благословення – втікає з дому (не захищає викупленого права), залишаючи за собою обманутого батька та зрадженого брата. Його бажання нестриманості шукало власного швидкого вирішення, а не Божого світла. Тому плід нестриманості хоча й зірваний, маючи його у руках, віддалює і наповнює страхом, робить чужинцем посеред своїми.
Історія патріарха і фундамента єврейського народу Якова є символом навернення і шуканням Бога у звичайній, щоденній історії. Бог постійно його шукає не карами і докорами, але своїм благословення, прихильністю. Тому, щоб надати сенс своєму життю Яків повертається до «витоку» місця де почався його обман, нестримані бажання і там очищує свою історію визнаючи, що тільки Господь є тим хто реально заспокоює його голод.