ЯКЕ СЕРЦЕ ТАКІ І ВЧИНКИ...
Немає сумніву, що любов для кожного з нас є необхідна в такій самій мірі як сонце є потрібне для зросту рослин. Потреба любити і бути любленим є тією рушійною силою, яка надає забарвлення і швидкості нашому життю. І напевно через цю глибоку потребу, спрагу, яка є в нас часто не підозрюючи перетворюємо із життєпотрібного дару на отруту, яка пожерає із середини. Хтива нечистота, викривлена любов, є так подібні до методу (механізму) первородного гріха:
«побачила, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, і взяла з нього плід та й скуштувала…»
(Бт 3,6).
Для хтивого вартістю є тільки те, що приносить приємність – тут і відразу. Звідси австрійський письменник Карл Крауз ствердує, що
«чеснота і вада є споріднені, так само як вугілля і діамант».
За приклади для сьогоднішнього розважання візьмемо двох осіб, які у Святому Письмі є представлені, як жертви пристрасної та хтивої нечистоти. Їхні історії завершуються життям тільки через їхнє уповання і слухання Бога Життя. Як Йосиф Єгипетський, так і Сусанна незважаючи на загрозу власного життя не покинули справедливості і слухання Божого слова.
Коли кажемо, що та чи інша людина є благословенна від Бога, або як читаємо у Святому Письмі
«Господь є з ним, і через це щастить йому в усьому»
(пор. Бт 39,2)
часто і не підозрюємо скільки гірких досвідів, темних моментів у щоденному житті вона проходить. Йосиф Єгипетський про якого ми вже згадували на іншому місці є тим яскравим прикладом. Це про нього книга Буття пише як про особу, якій вдається усе зробити добре і правильно хоча й у терпінні. Сьогодні хочемо придивитися до його історії, тобто моменту відразу після зради братів і продання його ізмаелітам.
В Єгипті його купив Потіфар, двірський вельможа фараона та начальник вартових. Перебуваючи на службі у відповідального за безпеку країни Йосиф знайшов ласку в очах господаря добре йому служачи. Сам вельможа, бачить як йому все вдається і як на ньому перебуває благословення Боже. Маючи довіру до свого слуги ставить його відповідальним над своїм домом, як зазначує Писання,
«і все, що мав, дав йому в руки»
(Бт 39,4).
Таке рішення було довподоби і Господеві, який через Йосифа благословив єгиптянину, його домові, полям. Бачучи, що він все виконує сумлінно і справедливо господар ні про що не турбувався. Автор книги Буття додає таку деталь:
«Йосиф же був поставний і гарний з виду»
(39,5),
можемо додати і те, що він був молодий. Сам вигляд з певністю робив його цікавим, тому дружина його пана «кинула на нього оком» та й сказала: «Візьми лишень мене». З мотивів не образити Бога і не бути по відношенні до власного господаря невдячним і несправедливим Йосифові влалося відмовитися. Та пристрасть і бажання посісти були сильнішими він міркувань і справедливості. Тому палаючи пристрастю вона вдається до спланованих хитрощів.
«Одного дня, коли він увійшов у дім виконувати свою службу, а там у домі не було нікого з домашніх, вона вхопила його за одежу й каже: «Візьми ж бо мене!» Але він залишив свою одежу в її руках і втік та й вийшов надвір»
(39,11-12).
Незаспокоєна хтива пристрасть, «ніби любов» жінки Потіфара перероджується на наклеп, ненависть, обмову, звинувачення. Розгніваний пан
«вкинув його в темницю, у місце, де ув’язнювали царських в’язнів. І перебував він там у темниці. Та Господь був з Йосифом…»
(39, 20-21).
Інша яскраву та повчальну розповідь про нечисту і пристрасну хтивість знаходимо у книзі пророка Даниїла. Історія Сусанни дружини Йоакима. Автор розповідає докладно про її родовід, поставу і чеснотливість, як плід богобоязні.
«Дочка Хілкії; вельми вродлива й богобоязна, бо батьки її були справедливі й виховали свою дочку за законом Мойсеєвим»
(Дн 13, 2-3).
Уся подія розгортається у часи вавилонського переселення. Дім Йоакима і Сусанни розкішний і багатий був місцем зустрічей депортованих юдеїв. Там вирішували враз суддями усі невідкладні справи. Їхній дім стався немов би частинкою втраченої Батьківщини. Опісля усі хто приходив зі своїми справами в обідню пору поверталися до своїх домівок і родина Йоакима продовжувала жити власним життям. Автор книги розповідає і про двох призначених вавилонських суддів, які приходили та служили юдеям у їхніх справах. Знаючи про звичаї Йоакима і Сусанни, а особливо про прогулянки її в обідню пору по саді
«запалали пристрастю до неї. Розум у них пішов обертом, а очі завернулись так, що вони не бачили більш неба й забули про справедливі присуди. Обидва вони запалали любов’ю до неї, але не говорили один одному про муку свою, бо стидалися признатись у своїмбажанні мати її»
(13,8-11).
Ця пристрасть в них переродилася на шпигування за Сусанною і шуканням догідного моменту, щоб використати її для заспокоєння власної жаги. Дочекавшись одного дня коли вона залишилася сама у саді під час умивання приступили до неї з погрозами і домаганнями, а вразі відмови і з шантажем, та фальшивими звинуваченнями її у перелюбі з молодим юнаком. У цій важкій і загрозливій життю і доброму імені ситуації Сусанна не піддалася страху, але свідчила, що є її правдивим страхом:
«Скрутно мені звідусіль: бо як зроблю це – смерть мені, а як не зроблю – не втекти мені з рук ваших; але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж согрішити перед Богом»
(22-23).
Звинувативши її перед слугами на наступний день оголосили суд, яким мали винести смертний вирок. І навіть під час процесу не приховували своєї пристрасті, порушуючи традицію юдейського народу, що веліла жінці не бути без намітки, яка покривала б її обличчя у присутності чоловіків, вони веліли зняти, щоб милуватися нею. Свідоцтво двох було переважаючим. Та Господь ніколи не забуває, тих хто на нього уповає і не бариться відповісти. У щирому заклику до Бога Сусанна, «убога в дусі», визнає свою віру та надію на Господа:
«О вічний Боже, знавче скритих речей, який відаєш усе раніш, ніж воно стане! Ти знаєш, що на мене зроблено ложне свідоцтво, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають»
(42-43).
І, як ведено вже її на смерть, Бог заступився за неї через Даниїла який розкрив змову і фальшиве оскарження беззаконних суддів.
Це наше сьогоднішнє розважання хотів би завершити молитвою чистої подружньої вірності, яка була початком подружнього життя Товії та Сари. Їхнє подружнє життя починалося з небезпеки для його життя, так як Сара була одержима особливим злим духом, що вбивав наречених у першу ніч. Цікаво було б сьогодні питати людей які одружуються який є так направду мотив їхнього вінчання. Товія слухаючи порад небесного порадника і товариша подорожі Рафаїла, уповаючи на Господа так молився у свою першу подружню ніч:
«Устань, сестро, молімся й просім у Господа, щоб учинив з нами милость і спасіння». Вона встала, й вони зачали молитись та просити, щоб на них зійшло спасіння. Він же так узяв молитися: «Благословен єси, о Боже батьків наших, благословенне твоє ім’я по всі віки! Хай небеса тебе благословлять і всі твої створіння по всі віки. Ти створив Адама, ти створив для нього жінку Єву як помічницю йому й опору. І з них обох пішов рід людський. Ти мовив: Недобре чоловікові одному бути; зробім йому помічницю, подібну до нього! І нині я беру оцю мою сестру не для розпусти, але з добрим наміром. Зволь помилувати мене з нею, і разом до старости дожити». І сказали обоє разом: «Амінь! Амінь!» Та й лягли спати тієї ночі…»
(Тов 8,4-9).
Чистота на перевагу від хтивості, яка «обнажує» і зубожує людську любов, надає людині ту первісну невинність якою вона втішалася перебуваючи у присутності Бога. Символічна цінність чистоти є виразом єдності людини з Богом, сопричастя з Ним.